Хід подій, збіг обставин, напрям життєвого шляху, що ніби не залежать від бажання, волі людини. Як бачите, доля закинула мене аж у Крим (Коцюб., III, 1956, 126); Тільки глибоко десь, на дні дівочого серця, ятриться біль, що не знає вона отакого тихого людського щастя, що обікрадена злою долею її щира і вірна любов (Цюпа, Назустріч.., 1958, 357); * У порівн. Коли ж мене на півдорозі стріне важка лавина і впаде, мов доля, на голову мою, тоді впаду я на сніг нагірний (Л. Укр., І, 1951, 196); // Умови життя; життєвий шлях і те, що на ньому виникає. Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась: Мов сирота вона, тиняється сама (Гл., Вибр., 1957, 183); Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з’їли, — Така його доля (Шевч., І, 1951, 4); Катерина міцно з’єднала свою долю з Антоновою долею (Чорн., Визвол. земля, 1959, 6); Моя солдатська доля почалася далеко-далеко від рідних країв (Загреб., Європа. Захід, 1961, 69); // Бажане, щасливе життя Нема щастя, нема долі, Лиш врода сама… (Л. Укр., І, 1951, 324); Прокіп Савич одним з перших порушив звичаї свого містечка і пішов шукати долі не на морі, а в степах, на суходолі (Дмит., Наречена, 1959, ).
<span>Часи козацтва у творчості Т. Г. Шевченка Часи козаччини - це героїчні сторінки в історії України, славні сторінки подвигів і слави, героїв-лицарів, величі і краси козацької звитяги. Героїчне минуле нашого народу завжди захоплювало Тараса Шевченка, бо він був справжнім сином України. Поет говорить про «старину», як про «диво», що відійшло навіки. Все йде, все минає - і краю немає, Куди воно поділося? Звідки взялося? - Ставить він питання в поемі «Гайдамаки», порівнюючи героїзм козаків із рабською покорою їх нащадків, своїх сучасників. Своїми творами великий Кобзар прагне розбудити вільний козацький дух українців, підняти їх на боротьбу за свободу. Він вірить, що Слава не поляже, Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, чия правда, кривда, і чиї ми діти. («До Основ'яненка») Велич і красу козацької звитяги Шевченко розкриває в поемах «Іван Підкова», «Гамалія», «Тарасова ніч», «Гайдамаки». Герої цих творів борються за свободу проти ворогів свого народу і перемагають. Картину волелюбності і мужності українського козацтва в боротьбі з турецько-татарськими ордами показано в поемі «Гамалія». З піснею вирушають запорожці визволяти своїх побратимів. Шевченко називає козаків «бідолаха», «Орлята», «Соколята», з захопленням малює картину бою, в якому козаки демонструють свою хоробрість, молодецтво, завзяття: Як птахів чорні, В диму козацтво сміливе літає, Ніхто на світі не втече! Полум'я не пече. І. Франко назвав поему «Гамалія» «вигуків козацького геройства, відваги і енергії». Шевченко зображує козаків мужніми, сильними, волелюбними людьми, ? Панували, добували І славу, і волю ... («Іван Підкова») Вони завжди перемагають в поемах Шевченка, бо борються проти гнобителів свого народу. Красу і велич козацької перемоги поет бачить у тому, що вони прагнуть не власного добра, а свободи і щастя свого народу. У поемі «Тарасова ніч» Шевченко зображує повстання козаків проти польської шляхти, яке очолює Тарас Трясило. Славний козак, «сизокрылый», він щиро вболіває за свій народ: Бідна моя Україна, Зломлена ворогами! Оспівуючи перемогу козаків над ворогами, Кобзар одночасно глибоко сумує: Де поділося козацтво, жупани? Куди поділась доля-воля, Гетьмани сиве? («Тарасова ніч») Для Шевченка козацтво завжди ототожнювалося з волею і славою України. У поемі «Гайдамаки» він показує козацько-селянське повстання 1768 року. Ватажки гайдамацького руху Максим Залізняк та Іван Гонта постають перед нами як справжні національні герої, піднесений народом і оспівані ним у піснях. Героєві поеми «Гайдамаки» Яремі Галайді притаманні всі риси справжнього козака: мужність, хоробрість, відданість справі, волелюбність, ненависть до ворогів і вірність у коханні. Саме такими сильними, Відважними і духовно красивими людьми бачив Шевченко борців за справу свого народу. Великий Кобзар пишався героїчним минулим українського народу. Боляче йому було думати, що від слави козаків, величі і краси козацької звитяги ? ... Осталися Могили по полю. («Іван Підкова»), Тому він оспівує героїв-козаків у своїх поемах, бо хоче, щоб вони назавжди залишилися в пам'яті народу і стали прикладом для нащадків. Ми повинні знати свою історію і пишатися нею, бо без минулого у нас немає майбутнього<span>.</span></span>
Хто вранці із сопілкою сідає на могилі ? ( чабан)
кого полюбила чорно брова дівчина ?(козака )
де защебече соловейко ?( в лузі на колині )
що питає козак в чорнобривої ? (чи мати не била )
за кого мати хтіла віддати донюку заміж? (за сивого багатого)
«Злочин і кара» — один із найскладніших творів
світової літератури. У своєму романі Федір Михайлович Достоєвський зобразив
життя російського суспільства середини XIX століття з його убозтвом,
безправністю, гнобленням і розбещенням особистості, що задихається через
усвідомлення свого безсилля і тому бунтує. Письменник розповів нам про героя,
«що взяв у душу свою всі болі і рани часу».
<span><span>Розуміння Достоєвським сутності мистецтва було причиною
створення особливих форм реалістичної творчості. Твори Достоєвського -
свідоцтво того, що він поєднував у собі як митець силу геніального психолога,
інтелектуальну глибину мислителя та пристрасність публіциста. У творах
письменника реалістичні сцени страждань поєднуються з філософською символікою,
публіцистичні газетні факти - з фантастикою, логічні абстраговані категорії - з
інтуїтивістськими елементами, Достоєвський збагатив жанр реалістичного роману
XIX століття новими художніми особливостями. Улюблений метод письменника -
зібрати велику кількість своїх героїв в одне місце та змусити розкриватися їх
образи у зіткненні почуттів та ідей, ніби без втручання автора-оповідача.
Романам Достоєвського був властивий поліфонізм як метод художнього мислення.
При цьому досягалось, з одного боку, відчуття численності співбесідників, з
іншого - окремість кожного голосу, що вів свою тему самостійно, майже
рівноправно з голосом автора. У межах злочинно-авантюрного сюжету поставали
глибинні ідеологічні, соціально-філософські проблеми. Самі злочинні сюжети
романів Достоєвського несли не просто інформативну функцію, але й, втілюючи
об'єктивні закони тогочасного суспільства, відображали художню концепцію
Достоєвського, його світогляд. Злочин, як крайній ступінь порушення суспільних
норм, відображав трагічну сутність дійсності та соціальні протиріччя. Характери
героїв розкривалися Переважно у найгостріші моменти, коли все накопичене ними у
попередньому житті раптом виливалося у екстраординарний вчинок. Неочікувані,
навіть не виправдані спочатку дії персонажів письменник мотивує глибоко
прихованими психологічними причинами, наявністю у людській натурі різнобічних
взаємовиключних потягів та пристрастей. Незвична динамічність композиції,
відчуття катастрофічності того, що діється, драматична напруженість у розвитку
конфліктів, експресивність написання виявилися вражаючим художнім відкриттям,
що чудово слугувало меті відображення найскладніших морально-психологічних та
соціально-філософських проблем. Достоєвський зумів передати у художніх образах
не тільки потік подій, людських доль, духовну боротьбу, але і трагічні
конфлікти у духовному житті суспільства. У своїх інтелектуальних романах
Достоєвський майстерно малював найгостріші поєдинки думок, трагічних зіткнень
ідей та світоглядів. Улюблена письменником форма сповіді героїв, що проявлялася
у діалозі з духовним противником, досягала нещадної відвертості, виявляла
трагічну діалектику глибинних почуттів та думок персонажів. </span><span>
<span>Творам
Достоєвського, написаним у жанрі роману, найменш властива епічно спокійна
манера оповіді. Їм притаманна гострота чисто драматичних жанрів та багатство
художніх образів.<span> </span></span></span></span>
1. Побіг Сіроманця. 2. Зустріч вовка з Андрійком. 3. Дім для Сіроманця. 4. Вовк загубив слух