<span><span>ДатаПодія</span><span><span>3 грудня 1722Народився в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Батьки відзначалися побожністю, миролюбством, гостинністю, чесністю. Зростаючи у середовищі мудрої праведності, їхній син з ранніх літ відзначався схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу, великим бажанням до науки і знань.</span><span>1738Батьки віддають Григорія на навчання до Київської академії. Досить швидко він став виділятися успіхами серед своїх однолітків.</span><span>1742Його запрошують до придворної співацької капели в Петербург. Після двох років перебування у північній столиці він повертається продовжувати перерване навчання.</span><span>1750Трапляється нагода вирушити у тривалу поїздку за кордон, з якої Григорій Савич скористався. Він відвідує Австрію, Словаччину, Польщу, Німеччину, де знайомиться з життям тамтешніх народів, вивчає їхні звичаї і ближче знайомиться з культурою, передовими філософськими ідеями, літературними течіями. Безсумнівно, ця подорож справила надзвичайно важливе значення на формування поглядів майбутнього філософа.</span><span>1753Г.Сковорода займається педагогічною діяльністю. Працює в Переяславському колегіумі, де запроваджує багато новаторських ідей, чим, звісно, викликав невдоволення багатьох. Саме за недотримання усталених методів викладання його звільняють від цієї діяльності.</span>Після цього Г.Сковорода тривалий час працює придворним учителем у поміщика Степана Томари на Переяславщині. Він довго не погоджувався на таку службу, але, хитрощами заманений і заведений до панської садиби, змушений був усе-таки пристати на непривабливу пропозицію. Любов, привітна приязнь, якою відзначався колишній вельможа, більш за все впливали на Григорія Савича. Залишаючись при дворі, він був сповнений щиросердним бажанням стати корисним людям. Ці роки відзначилися поглибленим зближенням з життям народу, його внутрішнім єством, і це допомагало йому у пізнанні як самого себе, так і навколишнього світу. Часто у вільні від основних обов’язків години він мандрував околицями села: гаї, діброви, поля були співрозмовниками або співучасниками його роздумів.<span>1759-1769Г.Сковорода працює як викладач поетики і етики в Харківському колегіумі. Протест і несприйняття схоластичних догматів навчального процесу послужили причиною його звільнення. Понад чверть століття, «переповнюючись живим відчуттям істини», мандрує він містами і селами Лівобережної України, часто перебираючись і в сусідні губернії, даруючи народові знання й досвід духовного самопізнання.</span><span>1753-1785Сковорода пише переважну більшість своїх поетичних творів, що склали збірку «Сад Божественних пісень».</span><span>9 листопада 1794<span>Помер він в селі Пан-Іванівці (нині — Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповідав поховати себе на підвищенні біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, та не спіймав». Таким чином Г.Сковорода ще раз заявив про свою відданість духовному спасенному життю перед земними суєтністю і марнотою.</span></span></span></span>
Якщо коротко, то "про що" можна знайти ось у цих рядках:
<span>"Наш отаман Гамалія,
Отаман завзятий,
Забрав хлопців та й поїхав
По морю гуляти;
По морю гуляти,
Слави добувати,
Із турецької неволі
Братів визволяти."
Мова йде про те, як козацький отаман Гамалія взяв своїх козаків-вояків та й поїхав визволяти з турецького полону товаришів-побратимів, котрих до того схопили яничари і посадили в темницю в кайдани. Полонені козаки звертаються до природи - вітру, хвиль - щоб та допомогла їм донести до отамана звістку про те, що вони потребують допомоги і чекають на своїх товаришів, інакше турки їх стратять. Визвольний похід завершився вдало, полонених визволено.
</span>
Напевне, кожен з нас хоч раз у житті на декілька
хвилин відчував себе яянином. Візьмемо звичайний приклад: хтось пропонує тобі
допомогу, але через власне горде «Я» ти від неї відмовляєшся, навіть тоді, коли
так її потребуєш. Інколи, зовсім рідко, яянином бути корисно, це загартує твою
наполегливість і підвищить самооцінку, але важливо не перебільшувати!
<span>Коли ж яянин
починає полонити тебе, не треба цьому піддаватись, потрібно боротись! Не
можеш сам – звертайся за допомогою, не соромся, зумій перебороти у собі пиху та
зухвальство. </span>
Отже, інколи в собі ми бачимо яянина, але важливо
вчасно його побороти.
Денисенко Катерина
За яких обставин можна потрапити до країни яян?
<span>Яянином, звичайно, можна стати. І не обов’язково в дитинстві чи юності. Це може трапитись з людиною
і у дорослому віці тоді, коли вона почне дбати про себе більше чим це
необхідно. Таких яянів вистачає навколо нас, потрібно лише придивитись, краще
пізнати людину.</span>
А от чи можна потрапити до самої країни яян? Як
хлопчик-козопас опинився там? А головне, чому?
Старий, немощний дідусь розповів головному героєві
про історію свого життя, як він випав за борт судна, на якому служив юнгою, під
час сварки. А хлопчина опинився на вулицях міста в той момент, коли залишився
на самоті зі стадом кіз.
Можливо, людина може опинитися серед яянів тоді,
коли вона зовсім самотня, нікому не потрібна (адже наш герой сирота). Або коли
втрачає почуття людяності, взаєморозуміння, взаємопідтримки (як це трапилось з
юнгою)?
<span>Тому кожному з нас потрібно задуматись, ким і яким
бути, дбати лише про себе чи хоч інколи зважати на людей, які навколо і,
можливо, потребують уваги або хоч теплого слова. Можна жити яянином серед людей. Але страшно
опинитись в далекій невідомій країні, з якої немає вороття! Вибір за нами…</span>
Ні,їй було досить не легко,це характерезує її що вона дуже сильно переживає за свою привабливість,адже волосся(коса) у дівчини це найголовніше