*Із Юрківки
Головна думка твору що щоб дізнатися правду треба ії досягнути. Читати книжки, та ніколи не залишати ліпшого товариша.
Українська жінка! Як же багато страждань випало на долю жінок України! І війни, і розлуки з коханими - все це вони пережили в різні часи. Про їхню тяжку долю було складено чимало пісень, творів, проте я вважаю, що одним із найяскравіших творів на цю тему є "Наталка Полтавка" Івана Петровича Котляревського. Наталя Терпилиха - головна героїня п'єси, яка живе з матір'ю Горпиною в селі на Ворсклі. Раніше вони з батьком жили в місті Полтаві на Мазурівці, але після смерті батька продали своє житло й переїхали до села.Наталка хоч і проста селянська дівчина, та вона дуже шляхетна, чуйна, добра, допомагає всім селянам, її всі люблять.Але дівчина має свої проблеми, вона покохала Петра, якого от уже чотири не бачила, бо він поїхав. Мати Наталки теж дуже переймається.Полтавка відмовляє всім залицяльникам і залишається вірною своєму коханому. Так продовжується досить довго, та все ж таки першою не витримує мати й просить доньку вийти заміж за возного. І Наталя погоджується... Але не тому, що забула чи розлюбила Петра, а саме через благання матері. Проте, коли вона лишається наодинці, читач бачить, що надія на повернення коханого жила в дівочому серці до останньої хвилини. Згодом ми бачимо, що недарма Наталка сподівалася - у день весілля, коли вона повинна була заприсягтися нелюбу у вірності й коханні, з'явився Петро. До Наталки його привів Микола, родич Горпини, який зустрівся з Петром тоді, коли той повертався з далеких країв, де був бурлаком. Зустріч Наталі й Петра - це найзворушливіший момент, кульмінація п'єси.Образ Наталки - це образ справжньої дівчини-українки, уособлення вірності й кохання, адже як же вона сильно кохала Петра, що чекала на нього чотири роки, зберігаючи йому вірність. Це дуже яскравий образ, ніжний і лагідний. Наталя - це справжня жінка, сильна та впевнена в собі, хоча й релістка, вона дуже розвинена духовно, її душа - чистий кришталь, дорогоцінний і життєво необхідний.<span>І дай, Боже, щоб на нашій українській землі було більше таких гарних, сильних і шляхетних жінок, які здатні до самопожертви, таких, як Наталка Полтавка!</span>
<span>Жыву бяздоннай трывогай,Таму, што сэрца маё распятаТакія радкі ў пасмяротнай кнізе «Быў. Ёсць. Буду» мог напісаць толькі той, хто свядома распяў сябе, як Ісус Хрыстос, на крыжы ў імя людскога роду. Так і здарылася на самай справе: песняра не прызнавалі ці прызнавалі напалову. З пакутніка-заступніка здзекаваліся за тое, што ён паказваў сапраўдны, драматычны, складаны і разам з тым легендарна-гераічны лёс зямлі пад белымі крыламі. Што выхоўваў у жывых любоў да нацыянальнага, роднага. Што шанаваў і ўздымаў на нечуваную вышыню старонкі забытай гісторыі. Яму не далі пры жыцці званне народнага, а ён стаў амаль самым чытэльным, самым дарагім для абсалютнай большасці беларусаў пісьменнікам.Быў. Ёсць. Буду.За ўсе мільярды двухногіх.</span>
Дружба не може існувати без довіри.А хіба ми можемо довіряти ,якщо не знаємо істини? Якщо уже переконалися у неправді? Якщо вже стали жертвою зрадливості чи підлості?Істина завжди важлива...Вона дає новий подих,друге дихання ."Краще гірка правда ,ніж солодка брехня".Все одно рано чи пізно ми дізнаємось правду від стороннії людей.то можливо краще набратися сміливості і розказати самому правду,поки це не вийшло за рамки допустимого..До того ж це змягшить вину.Отже,як бачимо не можна вибирати між істиною і дружбою,адже це два взаємоповязані поняття.Дружба не існує без істини,а істина-без дружби.