Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям. Чари любові захоплюють ліричного героя цілком, сповнюють його душу світлими та тремтливими думками й почуттями, незважаючи на те, що вона нерозділена:
Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне.
Спочатку дівчина - об'єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом - покору долі:
Жиймо! Кожде своїм шляхом
Йдім, куди судьба провадить!
Здиблемось колись — то добре,
А як ні — кому се вадить? («Я не надіюсь нічого»)
Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу, гіркоту, і у віршах звучать перші докори:
Може, сміх твій нинішній,
Срібний та дзвінкий,
Стане в твоїй пам'яті
За докір гіркий («Не минай з погордою»).
У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Автор використовує багато притаманних народнопісенній творчості епітетів, порівнянь, заспівів:
Золоті зорі в небеснім морі
Моргають серед ночі,
Та над всі зорі внизу і вгорі —
Її чорнії очі («Зелений явір, зелений явір»).
Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу:
Я не тебе люблю, о ні,
Люблю я власну мрію,
За неї смерть собі зроблю,
Від неї одурію
Езопова мова — замасковане, алегоричне висловлення думок з іронічними натяками й недомовками.
Ми збираємося на кухні , зручно розташувавшись на м’якому куточку. А на столі , м’яко освітленому лампою під квітчастим абажуром , розставляються звичний чайний сервіз. Поширюється аромат усіма нами улюбленого гарячого чаю , у вазочках розкладаються спокусливі солодощі. По неділях на кухонному столі царює здобний пиріг.
Неспішно попиваючи чай , ми ділимося своїми враженнями про минулий день , слухаємо поради старших , насолоджуємося смаком і тишею умиротворення . Я дуже люблю такі вечори . Це світло , теплота і затишок немов обгороджують від складнощів нинішньої життя.
Ще однією улюбленою моєю традицією є походи на природу в день Восьмого березня. Складно сказати , з яких пір в нашій родині існує такий звичай . Але день цей обраний не випадково. Початок березня – період найкапризнішої погоди , і цей день завжди непередбачуваний. Щороку дуже весело і хвилююче чекати , чи піде у цей день мокрий сніжок , прогляне Чи крізь голі гілки дерев несміливе сонечко , або природа пригрозить нам поривчастим і пронизливим вітром .
Проте , це зовсім не перешкода для прогулянки на свіжому повітрі , і після ситного і смачного сніданку , привітання жінок і вручення красивих і приємних подарунків ми незмінно вирушаємо за місто , щоб насолодитися якпробуджується від зимового сну природа , побачити перші весняні прояви .
У лісі ми намагаємося більше рухатися , щоб не замерзнути. Якщо ще лежить сніг , катаємося на бігових лижах , якщо земля вже суха , граємо в м’яч або інші рухливі ігри . Потім ми п’ємо чай або кавуз великого термоса і підкріплюємося захопленими з дому бутербродами.
Це прекрасна традиція , яку наша сім’я дотримується неухильно. Приємно , що у нас ніколи не виникає питання , як провести Міжнародний Жіноче свято , і всі ми в цей день нескінченно щасливі.
Щедрик щедрик
дайте вареник
дайте ковбаску
та всячену пасху
пива смачненьке
сало солоденьке
Щедрик Щедрик щедрівочку
дайте пж пятсоточку