Природолюбом називають людину яка піклуеться,допомагае природі.У нашому середовищі важливе місце посягае природа! У нашому житті треба завжди піклуватися про природу, тому що без природи ми не будемо жити!
Повість Сіроманець, чудовий приклад, щоб показати, що Добро завжди перемагає Зло!
У Сашка та Сіроманця не завжди виходило обламати Чепіжного, але все таки вони справлялися)
Еней у поемі — козацький ватажок, «моторний і завзятіший од всіх бурлак», гульвіса, що легко зводить жінок і так само легко їх кидає без жодних докорів сумління. Еней полюбляє горілку, але п’є лише від нудьги («Еней тоді купався в бразі»); він сміливий і відчайдушний, але за розвагами та пиятикою він забуває навіть про мету свого життя, начертану на скрижалях небесних,— побудувати нове царство, і Зевс мусить не дуже чемно нагадувати йому про це. Побратимів собі він вибирав не по силі розуму чи відвазі, а по тому, хто міг більше випити. Не раз автор говорив, що Еней був «п’яний до втрати людської подоби, а потім мучився на похмілля, але, легковажний і безпечний, він і не подумав змінити спосіб життя. З похмілля у Енея «опухли очі, як в сови, і весь обдувся, як барило» Вдача Енея дуже суперечлива — він може бути «хлопець хоть куди козак», а може бути боягузом і плаксієм. Але такого героя вимагав стиль бурлеску, і автор з великою теплотою ставиться до свого героя: … моторний, Ласкавий, гарний і проворний, І гострий, як на бритві сталь. Боягузливість Енея: Побачивши Сівіллу вперше, Еней так злякався, що «не знав із ляку, де стояв». У пеклі він всього жахається, ховається за Сівіллу. Його лякають безконечні людські мандрівки, буря і висока хвиля. Наляканий гнівом Зевса, «божественний троянець» …піджав хвіст, мов собака, / Мов Каїн, затрусивсь увесь; / Із носа потекла кабака. Потрапивши в скрутне становище, троянський полководець іноді навіть плаче. Так, злякавшись бурі, яку підняли на морі Еолові вітри, «Еней тут крикнув, як на пуп / Заплакався і заридався, / Пошарпався, увесь подрався, / На тім’ї начесав аж струп» Еней – троянський полководець І. Котляревський наділив свого героя розумом та відвагою. У другій половині поеми Еней перетворюється з веселого гульвіси на дипломата та мудрого державного діяча, справжнього козацького отамана, що піклується про своє військо, поважає його, розуміє, що перемога — насамперед заслуга хороброго війська: Еней один не роздягався, Еней один за всіх не спав; Він думав, мислив, умудрявся… Еней – справжній ватажок, здатний повести за собою людей, харизматичний, справедливий, відповідальний за долю свого війська. Уміло організовує підготовку до бою і праці, будує фортецю, в бою винахідливий і розважливий. Разом з тим він людина хоробра, сильна і спритна: Махне мечем — врагів десятки / Лежать, повиставлявши п’ятки. В бою Еней — насамперед, лицар: «лежачих не займає», але захищає козацьку гідність і честь. Багато в нього й інших чеснот: «правдивий чоловік», «як бува у нас, хотів останнім поділиться » тощо. Еней – це збірний образ запорозького ватажка, у якому відтворені деякі риси українського народного характеру.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/eneyida-harakteristika-eneya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Як краще розповісти про похід Ігорів — за зразком давнього співця Бояна
чи за вимогами сучасності? Ігор Святославович укріпив ум силою, а серце
вигострив мужністю й повів свої хоробрі полки на землю Половецьку за
землю Руську.
Ігор чекає свого брата Всеволода. А в того вже бистрі коні осідлані
стоять під Курськом, воїни вправні, шукають собі честі, а князю — слави.
Глянув Ігор на світле сонце, а воно тьмою закрилося. Сказав князь
воїнам: "Браття і дружино! Краще полягти в бою, ніж потрапити в полон.
Хочу списа переломити край поля Половецького, хочу голову зложити або
напитися шоломом із Дону!"
Було затемнення сонця, птахи кричали, звірі ричали. Половці,
побачивши Ігореве військо, побігли до Дону. Зранку в п’ятницю перемогла
Ігорева дружина, забрала багатство — і золото, й дорогі тканини, й одяг.
Усім тим мостили болото, щоб проїхати далі.
Другого дня рано криваві зорі встали, чорні хмари з моря йдуть,
хочуть закрити чотири сонця на ріці Каялі біля Дону великого. О Руська
земле, уже за горою єси!
З ранку до вечора гримить бій, летять стріли, тріщать списи. Чорна
земля кістьми засіяна і кров’ю полита. Буй-тур Всеволод стоїть в
обороні. Падають його стяги. Ігореві жаль брата, завертає він свої полки
на поміч. Три дні билися, і впали стяги Ігореві. "Тут пир докінчили
хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руську". Навіть
трави й дерева нахилилися з жалощів.
Припинилися походи князів на половців, розпочалися сварки, усобиці, а вороги тим часом на Руську землю прийшли з перемогами.
Горе розлилося по Руській землі. У цей час князь Ігор пересів із сідла золотого у сідло невольниче.
А Святослав у Києві в цей час побачив поганий сон. І сказали йому
бояри, що полягло хоробре Ігореве військо, загинув Всеволод, а самого
Ігоря взято в полон.
Сказав тоді великий князь Святослав золоте слово, зі слізьми
змішане, про те, що рано брати виступили проти половців, собі слави
шукаючи. Далі він згадує всіх колишніх князів і жалкує, що мало дбали
вони про рідну землю, більше про свою славу та багатство.
На Дунаї плаче Ярославна, хоче зозулею полетіти до свого князя
Ігоря, утерти йому криваві рани. Вона звертається до вітра, щоб не метав
стріли на князеву дружину, до Дніпра й сонця, щоб допомагали її ладові.
Ігор у полоні не спить, думає про втечу. Овлур дістав йому коня, і
мчить Ігор сірим вовком до Дінця. Йому допомагають і трави, і птахи, і
звірі. Половецькі князі Гзак і Кончак не наздогнали його. Повертається
Ігор на Руську землю, яка радісно його зустрічає: на небі ясно світить
сонце, скрізь лунають пісні дівчат, навіть на далекому Дунаї. Під
радісне вітання Ігор прибуває до Києва.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Давньоруська пам’ятка невідомого автора "Слово..." є перлиною
критського ліро-епосу. У ній чітко прослідковується ідея єдності руських
земель, засуджується егоїзм руських князів, їхні міжусобиці, розбрат,
які призвели до поразки Ігоревого війська. Разом із тим автор
захоплюється силою й мужністю князів, які готові полягти за землю
Руську, підтримати її честь. Вражає не лише патріотизм автора, а і його
висока поетична майстерність та ліризм.