Сліпе прагнення до наживи - справжнє горе людей. І цьому існує багато
літературних реальних прикладів. Згадаймо твір Карпенка-Карого "Сто
тисяч", головним героєм якого є Калитка - жадібна на гроші людина. Він
опинився під владою грошей, забувши про своїх рідних, нехтуючи здоров'ям
своєї дружини, щастям власного сина. Хоча Калитка був досить
забузпеченим, він пагнув більшого і навіть був готовий піти на
протиправний обман, купивши фальшиві гроші... Що ж, доля покарала його, і
безталанний селянин залишився взагалі ні з чим.
Гроші
однозначно руйнують людську душу - ось до якого висновку підводить нас
автор твору. Стаючи метою нашого життя, вони відбирають його, і треба
мати не аби яку силу волі для того, щоб не опинитися під владою грошей.
Сидить Василь коло ясел
Корівок годує, -
Дай ми, Боже, здоров'ячка,
Як файно цілує.
* * *
Ой співаю співаночки
Весело, весело -
Чути мої співаночки
<span>На другоє село.</span>
Коли людина видає себе за когось іншого, притворяється.
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю». У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда — не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
<span>
Читать полностью: <span>http://tvori.com.ua/obraz-zaxara-berkuta/#ixzz4Q0AHlpm3</span></span>
Як відомо, А.Камю писав свій твір "Чума", будучи до того натхненним маловідомим романом письменника А. Нургленко "Хвороби, Розпад, Відчай.". Тому аналогічні проблеми він розлянув і у "Чумі": перш за все, це проблема плинності буття, жалюгідності плоті у порівнянні із бессмертним розумом.
Камю, як представник гессенської школи екзистенциалістів, не міг також не затронути проблему власне чуми: на його думку, данний вид хвороб був найбільш розповсюджений і викликав найбільшу похвалу в Нургленко.