<span>а)духовний світ особистості залежить від глибини її вростання в об’єктивне буття: зв’язки людини з дійсністю відображаються в психіці особистості, зумовлюють її конкретні дії та вчинки;</span>
Наша земля дуже велика. На ній є такі люди, які цураються своєї мови і свого роду. Вони розмовляють не свою рідною мовою, а чужою. Моє ставлення до таких людей негативне адже вони відвертаються від свої мови. Також вони з часом привикають до іншої мови і зовсім забувають свою рідну мову.
1. Про Станіслава Чернілевського!
Кожна людина є частиною великого роду. З ним нерозривно пов'язані її життя і доля. Красу родинних почуттів описав у своїх поезіях С. Чернілевський. У вірші "Теплота родинного інтиму" показано сердечно-щирі, задушевні стосунки сина і матері. Ніби жива постає перед читачами дбайлива, ласкава і Турботлива жінка, для якої найголовнішим є щастя її дітей. Мати має особливий дар — відчувати власну дитину:
...Мати не пита, чому не сплю.
Вже, однак, зникає гіркотина,
Не катує серце печія.
Спогади із дитинства пробуджують найщиріші, найчистіші почуття, тому і світлішає у ліричного героя душа перед початком нового дня.
У поезії "Забула внучка в баби черевички" поет передав біль розлуки, від неї віє смутком, прощанням. Мені жаль бабусі, яка залишилася сама у спорожнілій хаті. Внуки роз'їхалися-розлетілися, а вона "стояла на порозі, хустинкою торкаючись до сліз". Осінь в природі принесла бабусі розлуку, душевний біль і самотність:
І осінь їй тихенько опустила
Горіховий листок перед вікном.
2. Про Ірину Жиленко
У таємничий мікросвіт домашнього затишку переносить нас віршований твір "Гном у буфеті". У кожної дитини є свої маленькі друзі, невидимі дорослим. Гном живе в буфеті вже кілька століть, він золотить на свята сервізи, любить пити какао, смоктати м'ятні гостинці. Маленький житель дому сварить пустунів, а слухняним дітям дає шоколадки. Він навчився гарних манер у порцелянової маркізи, яка запрошує його на чай. Проходять роки, століття, але гном буде завжди оберігати тепло дому, дитячу казку.
У поезії "Підкова" розповідається, як лірична героїня знайшла підкову, яку загубив Дідусь Мороз. Як відомо, підкова приносить щастя, тож дівчина сказала їй: "Світи тут, на вікні. Щоб все мені збулося!" Але знайшлися ті, хто позаздрив, — сімсот роззяв, що стали під вікном і не хотіли йти: "Вони стояли вперто, день при дні, — зачарувала їх моя підкова..." Тому героїня вирішує купити шубу й вирушити до Лапландії, аби віддати підкову власнику. І сніг, що раніше іскрився й світився то зеленим, то рожевим, то ніжно — фіалковим, одразу став звичним, тихим, рівним. Так звичайна заздрість може перетворити казку на буденність.
Поезії І. Жиленко не просто оповідають про фантастичний світ дитячих мрій, пригод, спогадів. Дивні образи, відтворені з любов'ю на папері, несуть важливі життєві істини. Так, жар-птиця є символом щастя, в яке необхідно вірити, що б не сталося, хто б не заважав. Буфетний гном ніби оберігає наше дитинство від втручання в нього проблем, життєвих негараздів, буденщини й сірості, що часто переповнює доросле життя. Він завжди чекає на нас у буфеті, готовий у будь-який момент нагадати, що дива нікуди не поділися, що казка завжди поряд — слід тільки про неї пам'ятати й іноді зазирати в закутки своєї душі, аби віднайти й пробудити її. Підкова обов'язково коли-небудь зробить свою справу й подарує щастя, адже ті, хто вірять у нього, завжди багато докладають для цього зусиль і завжди отримують результат
<em>"Соломія все йшла.Вона зібрала свою енергію,всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди".</em>