1. Про Станіслава Чернілевського! Кожна людина є частиною великого роду. З ним нерозривно пов'язані її життя і доля. Красу родинних почуттів описав у своїх поезіях С. Чернілевський. У вірші "Теплота родинного інтиму" показано сердечно-щирі, задушевні стосунки сина і матері. Ніби жива постає перед читачами дбайлива, ласкава і Турботлива жінка, для якої найголовнішим є щастя її дітей. Мати має особливий дар — відчувати власну дитину: ...Мати не пита, чому не сплю. Вже, однак, зникає гіркотина, Не катує серце печія. Спогади із дитинства пробуджують найщиріші, найчистіші почуття, тому і світлішає у ліричного героя душа перед початком нового дня. У поезії "Забула внучка в баби черевички" поет передав біль розлуки, від неї віє смутком, прощанням. Мені жаль бабусі, яка залишилася сама у спорожнілій хаті. Внуки роз'їхалися-розлетілися, а вона "стояла на порозі, хустинкою торкаючись до сліз". Осінь в природі принесла бабусі розлуку, душевний біль і самотність: І осінь їй тихенько опустила Горіховий листок перед вікном. 2. Про Ірину Жиленко У таємничий мікросвіт домашнього затишку переносить нас віршований твір "Гном у буфеті". У кожної дитини є свої маленькі друзі, невидимі дорослим. Гном живе в буфеті вже кілька століть, він золотить на свята сервізи, любить пити какао, смоктати м'ятні гостинці. Маленький житель дому сварить пустунів, а слухняним дітям дає шоколадки. Він навчився гарних манер у порцелянової маркізи, яка запрошує його на чай. Проходять роки, століття, але гном буде завжди оберігати тепло дому, дитячу казку. У поезії "Підкова" розповідається, як лірична героїня знайшла підкову, яку загубив Дідусь Мороз. Як відомо, підкова приносить щастя, тож дівчина сказала їй: "Світи тут, на вікні. Щоб все мені збулося!" Але знайшлися ті, хто позаздрив, — сімсот роззяв, що стали під вікном і не хотіли йти: "Вони стояли вперто, день при дні, — зачарувала їх моя підкова..." Тому героїня вирішує купити шубу й вирушити до Лапландії, аби віддати підкову власнику. І сніг, що раніше іскрився й світився то зеленим, то рожевим, то ніжно — фіалковим, одразу став звичним, тихим, рівним. Так звичайна заздрість може перетворити казку на буденність. Поезії І. Жиленко не просто оповідають про фантастичний світ дитячих мрій, пригод, спогадів. Дивні образи, відтворені з любов'ю на папері, несуть важливі життєві істини. Так, жар-птиця є символом щастя, в яке необхідно вірити, що б не сталося, хто б не заважав. Буфетний гном ніби оберігає наше дитинство від втручання в нього проблем, життєвих негараздів, буденщини й сірості, що часто переповнює доросле життя. Він завжди чекає на нас у буфеті, готовий у будь-який момент нагадати, що дива нікуди не поділися, що казка завжди поряд — слід тільки про неї пам'ятати й іноді зазирати в закутки своєї душі, аби віднайти й пробудити її. Підкова обов'язково коли-небудь зробить свою справу й подарує щастя, адже ті, хто вірять у нього, завжди багато докладають для цього зусиль і завжди отримують результат
Мавка - була дитиною природи. Вона Лісовика вважала за батька, а березу за подружку. Мавка лековажно віддалась на розсуд долі, закохавшись у Лукаша, не слухаючи мудрих порад Лісовика, через шо потім гірко шкодувала. Вона добра, тому що навіть пробачає коханому зраду і повертає йому від вовкулаки знов у людську подобу. У кінці твору Мавка стає вербою і не жалкує за тілом, тому що душа для неї найголовніша.
Це було в четвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі для самостійного розв’язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів на останній парті. Він уже закінчував розв’язувати задачу, як раптом на парту впала записка.
«Це знову, мабуть, від Петрика, — подумав Віталик. — Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої ковзани?»
— Іване Петровичу, — сказав Віталик, — мені хтось записку кинув… Хіба ж можна на уроці записки писати?
— Записки на уроці писати не можна, — сказав Іван Петрович. — Але якщо вже тобі хтось написав, то розповідати про неї вчителеві — недобре, Віталику. Записка — це ж таємниця, яка мусить бути відома тільки тобі і твоєму товаришеві. А ти розголошуєш цю таємницю. Візьми записку, заховай, на перерві прочитаєш…
Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно.
У класі запанувала тиша. Дехто з хлопців час від часу підводив голову, дивився на Віталика, і в тих поглядах хлопчик бачив подив і обурення.
Віталик розгорнув записку і прочитав: «Віталику, — писав Петрик, — я намалював вогнегривого коня. Якщо хочеш, дам тобі».
Бувають батьки, які "давлять"" на дітей, хочуть щоб їхні діти були найкращими і вміли все і їм всерівно що дітям не подобається це робити. Таку ситуацію можна побачити у сім'ї Ващуків. Мати Юлька засьавляла мина грати на піаніно (а він цього не хотів робити). Протиставлення показано у сім'ї беркутів. Тато вчив славка щоб той робив те, що йому подобається