Хмара мов умиротворення,спокій
Вітер наче безтурботне життя
Ягідки мов радість
В оповіданні «Сім’я дикої качки» Є. Гуцало порушує морально-етичні проблеми. Герої цього твору Тося та Юрко. Юрко живе в місті, а приїжджає в село до бабусі на канікулах. Тося живе в селі від народження. Вона дуже товариська і довірлива. Дівчинка прагне пізнати більше нового, тому так зачаровано слухає розповіді міського хлопчика, навіть переселяється в уяві в той світ, що постає і розповідей Юрка. Вона довіряє хлопцеві і навіть не відчуває, що іноді той розповідає неправду. Юрко — самовпевнений, брехливий, прагне викликати заздрість, бере все, що йому забажалося. Не хочеться хлопцеві хоч на хвилину задуматися над наслідками своїх дій.
<span>Ось біля ставка йому забажалося забрати каченят дикої качки — він задовольнив своє бажання. Зупинись і подумай! Для чого тобі маленькі беззахисні створіння? Не зупинився. Горе дітям дикої качки без мами. Тося і хлопці врятували каченят і перестали товаришувати з Юрком. Юрко ж став удавати, що начебто це він не захотів з ними знатися. </span>
<span>В кінці твору ми починаємо розуміти, що не все ще загублене для Юрка, його серце ще відкрите для добра. Коли настав час від’їжджати, він все ходив до ставка з надією побачити качину сім’ю. На щастя, провина не давала йому спокою. Та підійти до Тосі попрощатися було соромно і боязко. А це хороший знак. Можливо, доброта прокинулась у серці Юрка від довгого сну .</span>
Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.
Климко самопожертвував собою заради людини яку навіть не знав.Ішовши з міста де він взяв молоко (для вчительської дитини) хлопець побачив що у якогось чоловіка стріляють. Климко допоміг сховатись йому прицьому вбили самого Климка