Настала весна. Крізь низько навислі хмари стало недоглядати блакитне чисте небо. Таким прозоро-синім воно може бути тільки навесні. По землі побігли дзвінкі струмочки. Спочатку їх було мало, але з кожним днем вони все частіше і частіше прорізали лід своїми цівками. Спів ранніх пташок і дзвінкий капіж з дахів заповнюють світ, весняна музика приходить на зміну довгому зимовому мовчанню і завиванню вітру. Усе приходить в рух: метушаться на гілках птаха, весело крапають з карнизів перлинки. Сніг ще ховається в темних кутах, не хоче зрозуміти, що з кожною годиною замети стають менше, не сховатися їм від теплого, довгожданого сонечка. Дні стають довше і світліше. Радіють весні, що настає, і люди.
<span>На лицях все частіше з'являються посмішки, тепер не страшно виходити на вулицю: не закрутить тебе завірюха, не засыпет снігом ока. Найбільше радіють весні діти. Можна зняти важкі шуби, взути гумові чоботи і весело ходити по калюжах, пускати кораблики. </span>
<span>Незабаром з-під землі виглянуть перші боязкі зелені травички, набряклі бруньки на деревах лопнуть, і з'являться дивовижні зелені листочки. На зміну білому і сірому приходить зелений і блакитний кольори. Весна прийшла</span>
Духовне багатство - найбільший скарб у житі
Немає навіть сенсу спорити, що краще - бути духовно багатим або мати матеріальне багатство, тобто багато грошей. Матеріальне багатство доволі легко втратити, а от духовне багатство залишиться з людиною назавжди. До того ж, одне іншому не заважає: можна бути багатим і духовно, і матеріально. А ті, хто вважають, що матеріальне багатство вище за духовне, самі скоріш за все є духовно бідними людьми.
Духовне багатство не продається і не купляється. Мудрість, моральна чистота, чесність та порядність, чуйність, людяність, широта душі - жодну з цих чеснот не можна купити за гроші. Не купити за гроші й повагу та любов оточуючих, які дістаються духовно багатій людині.
Духовно багаті люди - це зразок, на який треба рівнятися всім, якщо ми хочемо, щоб наше життя змінювалося на краще.
Павлусь — головний герой оповідання О. Стороженка. Його образ доводить нам, що сите життя і неробство не робить людину по-справжньому щасливою. Щастя не може бути в житті людини, яка живе лише для себе і не зігріває своїм душевним теплом інших, яка безглуздо і безцільно проживає свій вік. Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір’ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, шоб не замерз, навесні і влітку — шоб сонце не напекло голову. Бачачи, шо син нічого не вміє робити, батько журився: «Що з ним станеться, як ми помремо?» Мати мала рацію, коли говорила: «Як Бог милосердний пошле йому шастя, то без нас житиме ше лучче, як теперечки». Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. «Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити». І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем. Навіть грушу зірвати не міг: «Бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот». А потрусити дерево — важко. У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. «Сказано: як кому Бог дасть шастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». І хоча люди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, шо шасливим не був і Павлусь.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/storozhenko-skarb-harakteristika-pavlusya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Що вони були різні за национальністю
Сюжетні, байки-мініатюри, байки у прозі