Жила-была на свете синичка Зинька. Была она веселая и бойкая, но совсем ничего не знала, не знала даже, что такое зима и новый год. Старый воробей согласился поучить синичку. Он рассказывал ей, как называется очередной месяц и что в это время происходит в природе, а она должна была повсюду летать и наблюдать за происходящим.Так синичка Зинька познакомилась со всеми двенадцатью месяцами, узнала многие их приметы, а еще подружилась с дятлом, зайцем, куропатками, и нашла себе друга, тоже синичку, Зинзивера.
В стихотворении, как и во многих лирических произведениях, изображается картина природы.
Поэт написал это стихотворение, чтобы открыть нам свои сокровенные мысли.
<span>от этого стиха веет такой печалью но это не делает его менее прекрасным</span>
Починаючи роботу над романом, Чарльз Діккенс мав намір написати щось на зразок популярних творів про «благородних розбійників», які б протиставлялись бездуховній бюрократичній машині держави. Але поступово цей задум змінився. Діккенс був добре обізнаний з життям мешканців «лондонського дна», щоб покладати надію на їхнє «благородство».У передмові до роману, написаній через три роки після виходу друком першого видання, автор стверджував, що його головне завдання - показати «сувору правду». Відмовившись від зовнішніх ефектів, він написав проблемний соціальний твір.Уже з перших його сторінок читача оточує атмосфера страждання, морального і фізичного. Зловісними і потворними постають вулиці великих і маленьких міст. Для Діккенса ніби не існує палаців, чудових парків та розкішних магазинів. Дія твору відбувається в нетрях, де мешкають бідняки.Зовсім неромантично Діккенс змальовує злочинне середовище. Шокує набір соціальних типів, зображених письменником, - виплодів лондонського дна: проститутки Ненсі, убивці Білла, ватажка групи кишенькових злодіїв Фейгіна. В них вже нічого не залишилося від того культу «благородних» злочинців, який створили письменники-романтики. Персонажі англійського письменника огидні, їхня психологія цілком сформована способом їхнього життя. Їхній побут, кімнати з павуками і мишами, хаосом і занедбаністю, найкраще характеризують примітивізм їхнього духовного світу.Діккенс не обмежується докладними реалістичними замальовками життя злочинних кіл, а й подає картину страждань усіх нижчих верств населення вікторіанської Англії: знедолені помирають від голоду, невинність потерпає від несправедливості закону, а лиходії натомість процвітають.<span>Найбільше від соціальних проблем потерпають діти. Недосвідчені й кинуті напризволяще, вони надто слабкі, аби опиратися злидням, хворобам і підступності дорослих. Символом загальнолюдського страждання є сторінки роману, які розповідають про перебування хлопців у робітничому домі. Гостро і сатирично зображає Діккенс «церемонію» обіду, за яким подавали таку мізерну порцію каші, яку хлопці зїдали зі швидкістю думки. Увесь гіркий досвід маленьких волоцюг увібрала в себе розповідь про те, як Олівер Твіст прямує до Лондона. Самотній, голодний, брудний і нещасний, зі скривавленими, побитими ногами, він пішки іде англійськими містечками, і ніхто не звертає на нього увагу, і ніхто не підтримує його.</span>Тема дитячих страждань надає діккенсівській соціальній критиці особливої гостроти і значення. У своєму романі він на практиці запроваджує новий етичний критерій оцінки цивілізації. На думку романіста, доказом моральної розвиненості певного суспільства є його ставлення до найменш захищених соціальних груп, однією з яких є діти. З цього погляду Англія 1830-1840-х років не витримує жодної критики. Бо не можна визнати ані моральним, ані справедливим такий стан речей, коли основою соціальної поведінки його членів є егоїзм і суто матеріальні інтереси, першими жертвами є невинні діти. Усім змістом роману Діккенс закликає реформувати суспільний лад, знайти якусь систему, яка б могла полегшити стан бідних, зменшила б кількість страждання у всесвіті.Роман Чарльза Діккенса можна прочитати і під іншим кутом зору: не тільки як гостру соціальну критику, а й як твір з глибинним філософським змістом, як притчу про добро і зло. «Пригоди Олівера Твіста» є «романом виховання», який на прикладі долі головного героя розповідає про те, як людина, завдяки випробовуванням долі, виховує в собі найкращі людські якості: моральну стійкість, вміння любити тих, хто страждає, щирість, жертовність.<span>Таким чином, тема дитинства розкривається Чарльзом Діккенсом глибоко і всебічно: образи дітей, в яких втілені найкращі людські риси, стають символами беззахисності людини в суспільстві. Відповідно своїй естетичній програмі письменник намагається знайти вирішення цих проблем за допомогою добра і справедливості.</span>
<span>Ярославна - самый прекрасный образ в русской литературе. Эта женщина рыдает, узнав о том, что войско погибло, а Игорь, её муж, попал в плен. Она не может прийти на помощь и жалеет об этом. Она упрекает ветер, солнце, Днепр в том, что не сообщили. Автор сравнивает ее голос с голосом кукушки - вестницы и повторяет это три раза. Более того, рассказчик сообщает о том, что она - "молодая" и сокрушается, что ей приходится так много страдать. Ярославна плачет, а волны вздымаются и ветер мчит к родному дому. Сама природа выручает ее. Великий русский критик Виссарион Белинский писал, что Ярославна - самый пленительный образ в литературе. Ярославна - любит и готова все сделать для своего милого. На любви держится мир.
Что-то ещё надо?))</span>
<span>серьезный, озабоченный, <span>бедных, <span> серьезная, <span>темный и молчаливый-<u>эпитеты</u></span></span></span></span>
<span><span><span><span><span> Серьезная большая птица, как лебеди, гуси и утки; <span>маленькие птички, как кулички-песочники, кулички-плавунчики, чернозобики, черныши, зуйки.- сравнения</span></span></span></span></span></span>
<span><span><span><span><span><span><span>точно кто бросил горсть гороху.- метафора( то есть скрытое сравнение)</span></span></span></span></span></span></span>