Хлопці пішли але вони довго згадували лося Їм не вірилося що він помер. Лосьвсе лежав нерухомо . Шпичак скосо поглядав на лося. Раптом лось встав і накинувся на дядька. дядько кричоа на допомогу алепоблизу нікого не було. Раптом хлопці почули шум і побігли на звук. Вони врятували дядька. Цей випадок став для нього уроком. Відтоді він був добрим чуйним та милосердним
Ответ:
Объяснение:
Взагалі ця строка з вірша Тараса Григоровича Шевченко.
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
((Та не однаково мені, ))
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Герої твору стоять перед нелегким вибором у їх житті, в нелегкий час, а характеристика героїв твору «Оборона Буші»показує всі їх переживання. «Оборона Буші» образи героїв твору деякі вигадані, деякі реальні, але в уяві читачів вони проживають своє життя. «Оборона Буші» характеристика героїв Старицький «Оборона Буші» головні герої: Орися Завісна, Михайло Завісний, Антось Корецький, козаки, Стефан Потоцький, Образ Христа. Характеристика Орисі «Оборона Буші» Образ дівчини-патріотки Орисі, яка виявляє високу мужність під час оборони міста і віддає своє життя в ім’я перемоги над колонізаторами. Образ Орисі позначений психологічною глибиною і логічною переконливістю. Вона твердо вирішила пожертвувати собою заради громадського: Орися сама стріляє з гармати у гурт ворогів, серед яких бачить коханого Антося. Дівчина з обуренням відкидає пропозицію покинути Бушу і полинути в щасливі далекі краї удвох з Антосем. Образ Орисі витриманий в дусі героїко-романтичних традицій, як і вся п’єса. Саме такий образ був актуальним в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. Цю актуальність визначали відданість народній справі, нехтування особистим в ім’я колективу Патріотизм, самопожертву в ім’я суспільних ідеалів, високу духовність утілено в образі сотниківни Орисі Завісної. З перших сторінок повісті увага читача зосереджується на долі і душевного конфлікті дівчини як романтичної героїні. Автор подкреслює високі моральні якості Орисі, провівши її через випробування любов’ю, показавши її патріотичний подвиг. Орися — сильна натура: у тяжкий момент вона непросто знічується, а, навпаки, твердо вирішує допомагати козакам — оборонцям фортеці. Цікаво трактує автор через образ дівчини категорію гріха в християнській етиці. Згадайте епізод, у якому Орися втішає і просвітлює подругу Катрю, котра побивається за коханим чоловіком, який може загинути в бою: «Гріх! Від перед цією Святою Матір’ю гріх! — показала особу Орися. — Вона віддала заради нас свого сина на борошна, до страти, а ми будемо побиватись, що доведеться за віру святу і за вітчизну вмерти!» Образ Христа Узагалі релігійність є домінантою світоглядної і ідейно-естетичної системи письменника. Образ Христа проходити через усю повість як істина і моральний орієнтир, утілення любові, добра і світла. Він — й натхненник, й помічник оборонців фортеці, для які на першому місці — захист віри, а ще через неї — і України: «…покликавши вас (Господь) статі твердо й укупі до останнього подиху за хрест цей й за матір Україну». Михайло Грушевський, аналізуючи історичний період Хмельниччини, писавши: «Релігія — це прапор національности в тім часі… Церква — се предмет особливої уваги і опіки української суспільності, заразом показник її національної сили й значення, живчик (тобто пульс) її національного життя». Отож зрозуміло, чому герої повісті не можуть поступитися святинями, символами віри: «Не продамо нашої церкви й нашу життя!» — вигукує один із оборонців Буші. Активним захисником віри, наставником Орисі і інших оборонців виступає панотець Василь. Його образ, як й інші у творі, романтично-пафосний. Рефреном через завісься твір проходити його настанова про богоданість й боговизначе-ність усього й вся у світі: «— Я до вас, панотченьку, — сказала вон (Орися) рівним, спокійним голосом, — мой батько приславши із пригороду двох козаків для останньої оборони із нами замку — очевидячки, кінець наш прийшов! Характеристика образу Завісного «Оборона Буші» Михайло Завісний риси характеру: мудрий, щирий, відважний, загартований, здатний до самопожертви, стійкий у вірі, вірний обовязку та військовим наказам, ніжний та люблячий батько та чоловік, вправний командир. Сотник Михайло Завіснний та його козаки — образи ідеалізовані. Старицький поетизує в романтичному ключі козацьку вольницю, звитягу, запорозьку науку для юнаків, а особливо — гумор. Навіть у батальних сценах репліки козаків щедро пересипані щирим сміхом: «— А тривайте, ганьби гукне ще і пані, — сказавши ще і Шрам й приставивши ґнота до полички. Грюкнула пані, та так, що аж земля колом стріпонулася й посипалася купками в рів… — Докинула, докинула пані вельможна! — зраділи козаки. — Саме на середину греблі шерепнула! — Спасибі, добродійко! — поклонилися другі. — Відпасла, хвала Богові, черево, так свої ж по-панськи і гримнула! — Та він, гля, братці, — деякі аж припали до греблі, — певно, винюхують… панський гостинець…» Характеристика Антося «Оборона Буші» Другий центральний образ п’єси — шляхтич Антось, князь Корецький. Ще дитиною він потрапив у порядну українську сім’ю, де виховувався і покохав дочку свого названого батька — Мар’яну.
В історії європейського суспільства XVIII століття відомий як епоха Просвітництва. Діячі Просвітництва не тільки були письменниками , а й філософами , політичними мислителями . Вже на ранньому етапі Просвітництва Джонатан Свіфт виступає з критикою складаються буржуазних відносин. Сучасний Свіфту читач повинен був у невідомих країнах і народах дізнатися (і дізнався !) До відрази знайомі звичаї , прикмети власного життя та історії. Вже такі , погляд , манери , особливості таланту Свіфта : він був мудрий філософ , невичерпний фантазер і дотепний , неповторний сатирик.
Свіфт зло висміює людські пороки , смішні й сумні , які , на жаль , мають глибокі соціальні корені . Тому сатира Свіфта дієва і в наші дні. Вона тому й значна, що глибоко серйозна і переслідує високі ідейні цілі. Джонатан Свіфт шукав істину сучасного йому світу . « Мандри Лемюеля Гуллівера » - пародійна імітація , з одного боку , пошук і відкриття істини , з іншого. Свіфт вважав , що його перше завдання - наблизитися до духовного життя століття і розібратися в ній. Він говорить з читачами про релігію , але не на незрозумілій мові богословів ; про політику , але не на партійному жаргоні , незрозумілою для більшості; про літературу , але без зарозумілості і самовдоволення.
Велико твір « Мандри Лемюеля Гуллівера » тим , що воно глибоко узагальнено . Всі речі , описані Джонатаном Свіфтом , мають риси і дії сучасників автора. Він не міг бити ворога відкрито, тому і наступав на нього за допомогою натяків , аналогій і алегорій .
<span>.</span>