Мишка справедлива добра чуйна повчає допомагає розвеселяє гарне оповідання мишка
Пропоную дібрати такі цитати до образу Поліанни:
Зовнішнісь:
⇒"...побачила її – худеньку дівчинку в червоній картатій сукні, з волоссям,
заплетеним у дві товсті коси. З-під солом'яного капелюшка виглядало
гарне личко у ластовинні – воно поверталося в різні боки, шукаючи когось
очима".
Веселий норов, добра вдача, щирість:
⇒"Дівчинка побігла через усю кімнату й припала до колін тітки",
⇒ "Це так чудово, що в мене з'явилися ви",
⇒"Дівчинка слухняно пішла за тіткою".
Вміння радіти тому, що є:
⇒" Та раптом я згадала, що терпіти не можу свого ластовиння, і зраділа, що не маю люстра. А потім побачила цей чудовий краєвид з вікна і зрозуміла, що мені є з чого радіти";
⇒"Тітонько, а хіба не можна жити так, щоб радіти своєму обов'язку?".
Чи багато ми знаємопро цінності? Ні. Ми завжди їх шукаємо, і ніяк не можемо знайти всі, але є те, що нам не потрібно шукати. Воно завжди є. І це - моральні цінності.
Їх ми "збираємо" з дитинства. Кожна наша помилка чогось вчить. Вчить любити і поважати старших, не обманювати, не ображати нікого, багато працювати і не лінуватися. Ми завжди слухаємо, але не завжди виконуємо. Тому нас вчать виконувати те, що обіцяв. Бути людяним це теж моральна цінність.
Отже, моральні цінності це "фундамент", на якому стоїть наш авторитет. Тому цінуймо моральні цінності, бо без них ми наче бездушне каміння.
На мою думку, сучасний патріотизм, це просто мода. Багато дівчат та хлопців чіпляють на себе стрічки з кольором прапору але навідь не думають, що через це можна постраждати. Вони думають тільки про те, що через нову вишиванку чи футляр для мобілки їх будуть поважати в компанії таких само дурнів, які женуться за популярністю та модою. Справжній патріотризм- він у серці, а не у новій футболці чи стрічці. Але мало хто це зараз розуміє...
На дітей завжди учитель, та давила,
Що в дома, на канікулах,
Вони нічого то робити не зхотять.
Не довго думали, рішили,
Нічого більше дітям не болтать
А діти, то не роблять, та не роблять,
Матусі всі за голову зхватились.
Пройшло все майже 30 років
І всі забули ті роки.
Нічого більше не робили.
Хто вижив-став бомжем, а інших все і не лишилось.
І школу згадувати бояться, життя на справі все пішло...