Епітети:"каплі смарагдові","колір зелений","затишно бентежно".
Анафора:"він мало говорить"," він втомлений сірою втомою".
Мурахи - це комахи, що живуть майже всюди, крім Антарктиди та вершин найвищих гір. Існує дуже багато видів мурах,від знайомих нам чорних або рудих лісових мурашок до тропічних відів, представники яких можуть досягати аж 5 сантиметрів у довжину. Наука, що вивчає мурах, називається мірмекологія.
Мурашки - колоніальні комахи, живуть у сім’ях-мурашниках по кілька мільйонів мурашок у кожному. Мурахи у мурашнику поділяються на так звані касти, тобто займаються різною роботою. Є робочі мурахи, є мурахи-солдати, що захищають мурашник, є матка - самиця, єдина робота якої - розмножуватися. Матка живе до 20 років і встигає дати життя тисячам нових мурах. У середині червня у гнізді з’являються крилаті особини – самці й самиці. Самиці можуть стати родоначальницями нових мурашників - матками.
На зиму мурашки, що живуть у наших краях, спускаються до в підземній частині мурашника, збираються в тісний клубок і перебувають в сплячці до початку квітня. Харчуються мурахи комахами. Одна мурашина сім’я за день може зїісти до 1 кг комах - личинок жуків, гусені, метеликів - серед яких багато шкідливих. Тому мурахи дуже корисні для лісу.
Ява.Нестримний ,веселий,гомінкий.Все сприймае близько до серця,природжений детектив.
"Давно це було. У селах під солом’яними стріхами стояли хатинки. Маленькі віконця, наче здивовані оченята, поглядали на рідні подвір’я. Жили в тих хатинках наші прадідусі та прабабусі. Жили собі у злагоді тихо, неквапливо, особливо взимку.
Якось пізнім вечором йшов стежиною повз сільські подвір’я художник. Щойно випав сніг. Він скрипів під ногами, переливався срібно-голубими барвами під місячним сяйвом.
Ураз художник уповільнив ходу й зупинився, вражений тишею та красою зимового вечора.
Зупинився, прислухався, придивився. Побачив він «заквітчані» інесм дерева, хатинку під пухнастою шапкою снігу, з-під якої блимали гарячі вогники віконець. Замилувався.
Помандрував його погляд за вогниками аж на самісіньку гору, де відпочивав стомлений роботою вітряк, і здалося йому, що хатинки танцюють повільний новорічний танок. Відчув художник мінливу тишу. Все затихло, не ворухнеться.
Золотавий місяць гойдався, ніби наспівував пісеньку для зірочок: «Спи, моя зіронько, спи...».
<span>Прийшов художник додому і намалював живописну картину чарівного сільського пейзажу." </span><span>(Елла Бєлкіна)</span>
У наш час швидкої зміни подій, швидкоплинного прогресу багато людей раптом вирішили, що в житті людини головне – накопичування матеріальних цінностей. Великі будинки, коштовності, престижні автомобілі, одяг від славнозвісних кутюр’є, шикарні курорти та ресторани та інші додатки багатого життя для деяких людей стали мірилом істинних цінностей. Але всі вони усього лише тимчасові забаганки, бо достатньо часто їх лишаються, так само, як і здобувають.
Треба зрозуміти, що істинні цінності в житті людини – це її сім’я, близькі люди, яки завжди будуть поруч – і в добру, і в лиху годину. Тільки коли стаєш дорослим, розумієш, що нікому, окрім своїх батьків, ти не будеш так потрібен. І байдуже, який ти – красивий чи не дуже, багатий чи ні, ти для них найкрасивіша, найрозумніша, найкраща дитина на усій землі. Вони віддають своїм дітям усе найкраще, що мають, нічого не потребуючи натомість, і це найбагатша цінність, яку отримує людина в житті.
Багато батьків у наш час помилково вважають, що достатньо матеріально забезпечити усім необхідним свою дитину, не розуміючи, що у цій гонитві лишають її цінності спілкування. Дитина бере у спадок не тільки матеріальні, але й моральні цінності, які дають йому батьки, тому потім не треба дивуватися, чому ваша дитина байдуже ставиться до біди інших людей, не поважає старість.