Поет називає теплими усі слова нашої мови, бо аони зародилися разом із нами. Аатор натякає, що найкращі теплі слова зьереглися в народних піснях, обрядах казках. У цьому вірші про слово сказано, як про найдавніше надбання народу, про його зв'язок з ісотрією, про те, що коли навіть ми мовчимо слова зьерігаються у пам'яті й душі.
В одному кутку сільської хати жила собі сіренька мишка. Часто виходила на подвір'я, перебігала його, щоб зранку зустрітись зі своїми подружками з міста. Міські розповідали, яке в них погане життя. Людям немає чого їсти, а мишкам тим більше, кажуть, війна.
- У моїх господарів не те, - відповіла їм сільська мишка.
- Найбільше боюсь господаря, бо він убив двох кабанів. Сало покоптив, м'ясо людям продає за гарні гроші. гроші ховає у ящик під ліжком, близько від моєї нори.
Якось раз повернулась мишка додому й відчула чужий дух, глянула і побачила худу жінку, обшарпаний і полатаний одяг на ній. Вона просила у господарів молока, бо має хвору дитину. Та господиня відповіла, що у них корови молока нема. Дуже соромно стало мишці за таку відповідь і переконалась, що люди бувають дуже погані. Одні з голоду гинуть, інші - папір ховають. Зародилась у мишки одна думка: знищити той папір. Працювала цілу днину: погризла ящик, а потім і папір.
Господар сказав жінці, що у нього всі працюють й ніхто не дармує, тому й гроші мають працювати: мав купити дві свинки, телятка, пішов до ящика, а там тільки клаптики. Господар звинуватив у всьому жінку, бо вона не придбала до хати кота. Кинувся на господиню з кулаками. А мишка тихенько вийшла на подвір'я, щоб не бути у тій хаті
Сміливець
Довгожданний, відчайдушний
Слухає , відчуває , чекає
Завжди всім допоможе у біді
Герой
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції.
<span>"Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості. Вона жила в згоді зі своїм чоловіком, поважала й подивляла його у всіх його вчинках, говорила до нього "ви" і сповняла всі його накази й бажання без опору. Було би тяжко сказати, котре з них було старанніше й пильніше; лише коли про нього говорено, що він незвичайно доброго серця, їй закидувано скупарство."</span>
<span>"...<span>погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний..."</span></span>