Хмельницький, Барабаш, Клиша, Радислав, пані Брабаша, Іван Богун, Матвій Борохович
Пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. Вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. На мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні.
Українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. Складаючи їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.
Багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. Ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. Коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.
У пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. Здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:
Під гаєм в'ється річенька,
Мов скло вона блистить.
Долиною зеленою,
Кудись вона біжить.
Тема: зображення різного ставлення людей до перехожого (індивідуальність), який, ідучи
Ідея: уславлення співчуття, розуміння горя іншого; засудження жорстокості, ненависті, заздрості, зла., раптово спіткнувся.
<span>Основна думка: в суспільстві завжди є люди, які співчувають чужому горю або, навпаки, насолоджуються тоді, коли хтось раптово спіткнувся, з кимось трапилось лихо.
</span>Метафори: "струменіла дорога", "далеч... текла2, "співали ноги", "тиша музику берегла"; "планети грядуть на орбиті"
Епітети: "жадібні очі", "шалена радість", 2щастя", "сміхом гарячим", "по -лускана земля", "співчувати вбого", 2чужа біда2.
<span>Повтори: "як він ішов..", "з шаленою...", "і ніхто..."</span>