Хуха моховинка була добра не злопам"ятна гарна .Завжди всі допомагала Та прощала всіх
Тим що у вiршах-небелицях розказуэться про щось казкове! Так само й у казцi! Усе видуманне, казкове.
Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: в дев'ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884р. у Львові в журналі “Зоря” було опубліковано два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими вперше з'явилось ім'я — Леся Українка.
Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у с. Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, була музика. “Мені часом здається, — писала вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”. Цей “жарт” — початок туберкульозу, з яким вона боролась усе життя.
Хвороба спричинилась до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М. Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник “Стародавня історія східних народів”.
У 1879р. було заарештовано і вислано до Сибіру тітку Лесі Олену Косач, яка належала до київського гуртка “бунтарів”, там же, в Карійській тюрмі, загинула мати її найближчої товаришки — Марія Ковалевська. Враження тих літ виявилися такими сильними й пам'ятними, що пізніше ожили у віршах “Віче”, “Мати-невільниця”, “Забуті слова”, “Епілог”. Ідеалом для поетеси стає герой, який, пробитий списом, шепоче: “Убий, не здамся!”
Напевне, кожен з нас хоч раз у житті на декілька
хвилин відчував себе яянином. Візьмемо звичайний приклад: хтось пропонує тобі
допомогу, але через власне горде «Я» ти від неї відмовляєшся, навіть тоді, коли
так її потребуєш. Інколи, зовсім рідко, яянином бути корисно, це загартує твою
наполегливість і підвищить самооцінку, але важливо не перебільшувати!
<span>Коли ж яянин
починає полонити тебе, не треба цьому піддаватись, потрібно боротись! Не
можеш сам – звертайся за допомогою, не соромся, зумій перебороти у собі пиху та
зухвальство. </span>
Отже, інколи в собі ми бачимо яянина, але важливо
вчасно його побороти.
Денисенко Катерина
За яких обставин можна потрапити до країни яян?
<span>Яянином, звичайно, можна стати. І не обов’язково в дитинстві чи юності. Це може трапитись з людиною
і у дорослому віці тоді, коли вона почне дбати про себе більше чим це
необхідно. Таких яянів вистачає навколо нас, потрібно лише придивитись, краще
пізнати людину.</span>
А от чи можна потрапити до самої країни яян? Як
хлопчик-козопас опинився там? А головне, чому?
Старий, немощний дідусь розповів головному героєві
про історію свого життя, як він випав за борт судна, на якому служив юнгою, під
час сварки. А хлопчина опинився на вулицях міста в той момент, коли залишився
на самоті зі стадом кіз.
Можливо, людина може опинитися серед яянів тоді,
коли вона зовсім самотня, нікому не потрібна (адже наш герой сирота). Або коли
втрачає почуття людяності, взаєморозуміння, взаємопідтримки (як це трапилось з
юнгою)?
<span>Тому кожному з нас потрібно задуматись, ким і яким
бути, дбати лише про себе чи хоч інколи зважати на людей, які навколо і,
можливо, потребують уваги або хоч теплого слова. Можна жити яянином серед людей. Але страшно
опинитись в далекій невідомій країні, з якої немає вороття! Вибір за нами…</span>