Хлопці із села... Що тут скажеш. На перший погляд звичайні бешкетники, бо в них накопилося стільки "гріхів". Для нас, читачів, подеколи цілком незрозумілі, подекуди дуже смішні, особливо їхні "проекти": улаштувати бій биків, організувати в селі театр, побудувати піраміду з кавунів, побудувати метро під свинарником. Але, взагаліто кажучи, авто зображає їх як героїв із неабиякою фантазією і кмітливістю, адже про всі дива світу вони дізнавалися з книжок, радіо, кіно в т.д. Їхня надмірна активність змушує їх потрапляти у кумедні ситуації, але вони завжди мають благородні наміри. Ява та Павлуша, здійснюючи свої "авантюри", але із пощиції добра, намагаються усвідомити свої помилки і набираються досвіду, стають іншими, кращими. Таким чином вони і справді стають юнаками, на шляху до дорослого життя.
Про сонце, мороз і вітерУкраїнська народна казка про тварин<span>Ішли сонце, мороз і вітер стовповою дорогою усі три і зустрічають чоловіка. «Здрастуй!» — «Здрастуйте!» Поздрастувались і пішли, — ті собі, а той собі.</span>І пройшли вони з гони місця і роздумались тоді: на кого той чоловік казав здрастуйте, чи на всіх, чи, може, одному?Вернулися, нагонять того чоловіка: «Обожди, чогось іспросимось». Той обождав. Підходять вони до нього: «Кому, чоловіче, ти казав здрастуйте, чи одному, чи на усіх?» — «Ні, — каже, — одному я казав». — «Котрому ж ти казав?» — «Оцьому, — каже, — губатому я казав здрастуйте».Обернулись і йдуть собі назад. І сонце каже: «Я його попечу!» А мороз каже: «Я його ізморожу!» А вітер каже: «Ти не спечеш, а ти не зморозиш, бо як ти будеш пекти, а я буду холодний вітер віять; а як ти, морозе, будеш морозить, то я притихну, і він не змерзне».
ліричний образ Наталки розповідається через душевногрусние народні пісні, які передають печаль молодої дівчини, тому що, вона не хоче виходити заміж за сторого богача.В ній зосереджена на увазі багатого і складного її внутрішнього світу
«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ».«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався» .«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...».Мар’яна говорить Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»