Егор! шагай по жизни смело,
Гордись собой семьей и делом,
О цели в жизни твёрдо знай,
Рискуй, твори и побеждай!
Рассказ про друзей. Славко занимался борьбой на шпагах, у него были огромные проблемы с ногами, но благодаря огромной силы воли и терпения, он слал на ноги и окреп.
Дума про Марусю Богуславку відтворює ті часи, коли український народ боровся проти турецьких і татарських загарбників, які спустошували міста й села, гнали в неволю наш народ. Це була тяжка доба для України.
<span>Особливо хвилює своєю яскравістю образ турецької полонянки Марусі Богуславки, яка щиро переймається долею своїх єдинокровних братів-козаків і випускає їх на волю. Це один із найсвітліших жіночих образів українських народних дум, у якому втілено високі патріотичні почуття. </span>
<span>Як засвідчують історичні документи, втікати з неволі могли переважно чоловіки. Українські жінки ж, які потрапляли до полону, могли звільнитися з ненависного рабства тільки під час козацьких походів. Доля українських бранок була трагічною. Полонянки тужили за рідною землею і нерідко, прагнучи помститися своїм поневолювачам, гинули. </span>
<span>Маруся Богуславка — цілком реальна особа, хоч документальних свідчень про це немає. Про походження Марусі в думі сказано небагато: жила вона колись у місті Богуславі в сім'ї священика. Мабуть, ще дівчиною потрапила у полон, де й стала дружиною турецького хана. Маруся тужить за рідною землею і, незважаючи на те що вже багато років живе в Туреччині, землю українську називає «наша». Недарма ж і свій ризикований учинок — звільнення українських козаків — вона робить саме на Великдень (найбільше християнське свято). <em>Прощаючись із бранцями, вона передає про себе вісточку батькам. </em></span>
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокзального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/neymovirni-prigodi-ivana-sili-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Питання ролі митця в суспільстві було актуальним завжди: і століття тому, і у вирі сьогочасної дійсності. Так чи інакше, митець являє собою взірець мудрості, гідності, чесного служіння справедливості, наслідування споконвічних законів моралі. До його слова прислухаються, за ним йдуть. Тому на ньому лежить надзвичайна відповідальність і за свою позицію та вчинки, і загалом за долю свого народу.
Розуміючи це, Леся Українка створює поему "Давня казка", в якій з великою художньою майстерністю розробляє тему служіння поета народові в час боротьби проти поневолювачів, у найважчу годину національної історії. Тому особа поета підноситься у творі до таких моральних і соціальних вершин, що, гадаю, не відчути це серцем неможливо. Може, саме через це образ поета (а через нього — усього народу) гостро пронизує й хвилює свідомість читача, викликаючи гарячий відгук у його душі.
За своїм сюжетом поема не складна: скориставшись перемогою своїх бійців над ворожим військом, непоказний лицар Бертольдо дістає в подарунок від короля разом з графським титулом цілу околицю і починає нещадно визискувати народ. У країні спалахує народне повстання, якому великої сили надавали пісні поета. Свого часу вони були натхненні народом, скрашували йому відпочинок, виховували мужність та волелюбність, а у лихоліття народної боротьби стали грізною зброєю проти кривдників:
Мужики цікаві стали,
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров проллється,
Як пробити пану груди?
Ми читаємо ці рядки — і чуємо Шевченкове:
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Чи не є це яскравим прикладом того, як полум'яне слово Кобзаря відбилося на творчості Л. Українки? Стає зрозумілим, що саме живі приклади героїчного служіння народові митців слова — передових письменників, якими так багата історія світової і зокрема української літератури, надихнули поетесу на створення образу народного поета-громадянина. її герой, непідкупний, відданий народові, не спокусився на золото, що йому пропонував у обмін на вільне слово пан Бертольдо, не злякався у в'язниці. Тому так гордо звучать слова безкомпромісного висновку:
Не поет, хто покидає
Боронить народну справу,
Щоб своїм словам блискучим
Золотую дать оправу;
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
Своєю ідеєю поема "Давня казка" звернена і до сучасної дійсності, коли наша Україна, ставши на шлях незалежності, долає численні політичні, економічні й соціальні труднощі. Справжній поет не має права стояти осторонь цих негараздів, доки його народ буде виборювати щасливе життя для рідної землі.
А коли війна скінчиться
Того діла й того слова,
То скінчиться давня казка,
А настане правда нова.