Ответ:
Біди в нашому житті трапляються не рідко, але основне, що ми повинні навчитися - це засвоювати наші помилки. Біда випробовує нашу здатність боротися в непростих життєвих ситуаціях і не опускати рук. Біда є головним вчителем, який вчить бути сильними, вірити в краще, боротись за справедливість. Біда рано чи пізно піде з вашого життя, а урок варто затамувати, щоб з впевненістю крокувати в світле майбутнє.
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті "Климко".
План
1. Спогади про давнє минуле України
2. Чорна хмара з-за лиману вкриває небо і сонце
3. Козаки вирушають у подорож на човнах
4. Козаки пливуть по морю, що хвилюється
5. Попереду пливе отаман і веде козаків
6. Козаки пливуть у Царград "до султана у гості"
Цитатна характеристика поета «Давня казка» — Проживав поет нещасний, Тільки мав талант до віршів Не позичений, а власний. — Хоч не був він теж поганий,— От собі — людина божа! — Що не був співцем поет наш, Бо зовсім не вмів співати. — І не був поет самотнім,— До його малої хати Раз у раз ходила молодь Пісні — слова вислухати. — Теє слово всім давало То розвагу, то пораду. — Він зо всього був догодний Ні голодний, ні холодний. — Ей, я лиха не боюся З ним ночую, з ним і днюю… — Не турбуйтесь за мене, папе, Маю я багатства стільки, Що його й на тебе стане! — Та й сам я Не люблю за панами жарту… — Бачиш ти — оця діброва, Поле, небо, синє море, То є багатство — панство І розкішне, і просторе При всьому цьому багатстві Я щасливий завжди й вільний. — Так, я вільний, маю бистрі Вільні думи-чарівниці. — Все, чого душа запрагне, Я створю в одну хвилину, В таємні світи надхмарні Я на крилах думки лину. — Скрізь гуляю, скрізь буяю, Мов той вітер дзвінкий в полі; Сам я вільний і ніколи Не зламав чужої волі.
<span> <span>Как нигде связь прошлого с настоящим прослеживается у Чехова.
В 1904 году была поставлена пьеса А. П. Чехова “Вишневый сад”, в которой автор изображает прощание хозяев с родовым дворянским гнездом. Тема эта была уже не раз освещена до Чехова литераторами второй половины XIX века. В пьесе автор затрагивает проблемы отцов и детей, любви, страдания. Но главное - на примере судьбы дворянской усадьбы автор рассматривает настоящее и прошлое всей России.
Центральным образом, объединяющим героев пьесы, несомненно, является вишневый сад. Для Раневской сад - это место, где она родилась и прожила свою жизнь, где жили ее родители, родители ее родителей. Любовь Андреевна просто не понимает своей жизни без сада, он для нее - символ прошлого. Она является его хозяйкой и душой. К ней постоянно тянутся люди, хотя у нее, как и у других, есть свои пороки, один из которых - легкомыслие. Она жаждет яркой, насыщенной жизни, полной радости и наслаждений.
Раневская не до конца понимает, что ее ждет разорение, продолжает сорить деньгами направо и налево, в то время как Варя кормит всех молочным супом в целях экономии. Любовь Андреевна продолжает думать, что вся жизнь идет по-прежнему. На предложение Лопахина разбить на участки землю, сдать ее в аренду дачникам, а сад вырубить, она отвечает отказом, говоря, что вишневый сад упомянут в “Энциклопедическом словаре”. Но главной причиной отказа является то, что гибель сада для Раневской - ее гибель. Она привыкла к нему, живет им, и вырубить сад для нее означает изменить идеалам и жизненным ценностям. Поэтому она отвергает предложение Лопахина и идет навстречу своему краху (как социальному, так и финансовому).</span></span>