Минуло п'ять років. Кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. Та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.
Одного разу вирішив Іван Сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з Мілкою податися до чудової столиці. Навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. Нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. Сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. Але тепер Іванові це не здалося дивним. Проте його увагу привернула метушня на площі. Річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. Він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. Служник порядку продовжував:
- Послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. Не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. Поверни власникові кишеньковий годинник. Попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою.
Голос, що звучав, здався Іванові дуже знайомим. Ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. Іван Сила люб’язно усміхнувся. Запала тиша. Помалу люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. Мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був Міха Голий.
Почалась довга душевна розмова. Друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. Звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. Похвалився, що на новій роботі пристойна платня. У важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. Незабаром вони одружаться. Здивований Іван намагався щось сказати. Та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля.
Іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. Тільки тепер, Мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. Поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував Піні, Пандорському, Фандіго й Ренаті приєднатися до подорожі. Іван був у захваті. А Мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. Усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…
<span>Ця байка повчальна тим, що застерігає людей, ласих на лестощі, від надмірної довірливості. Так і бачиш хитру Лисицю, що вертиться біля дерева та лестить Ворону, що знайшов шматок сиру. Виявляється, у Ворона і колір пір'я царственний, і узагалі він ставний молодець. Бути б йому володарем у пернатих, от тільки голос для цього потрібний теж царственний. Ось отут Ворон і вирішив довести, що є в нього так необхідний для володаря пернатих голос. Каркнув в усе вороняче горло й випустив сир. Лисиця домоглася свого лестощами, а Ворон залишився ні з чим. Як тільки Лисиця досягла свого, куди й лестощі поділися! Тепер вона вже знущається з Ворона: "Голос, Ворон, у тебя есть, а ума-то не бывало".</span>
ЕПІГРАФ: Спробуй один раз політ, і твої очі навічно будуть спрямовані в небо. Одного разу там побувавши, на все життя ти приречений тужити про нього. (Леонардо да Вінчі)
На шляху кожного з нас виникають свої проблеми, негаразди, коли здається, що життя скінчилося, що далі нема сенсу йти. Це, нажаль, не рідке явище у нашому світі. А скільки людей просто здалися, не намагаючись зробити хоча б щось! Я вважаю, це велика помилка! Завжди потрібно боротися з труднощами та пам'ятати: їх можна перемогти! Так, це важко, але якщо дійсно прагнути дістатися зірок, усе буде гаразд.
На мою думку, найважче у таких ситуаціях змусити себе до боротьби, адже зазвичай нашу сумніви, лінощі, думки про те, що ми й так останні (а тому нема сенсу витрачати свої сили), дуже заважають нам. Через це ми ладні покинути навіть найпотаємнішу мрію, просто складаємо руки. Я вважаю, цього робити ніколи не можна. Щодо мене, я завжди згадую вислови: "Якщо я здамся, нічого краще не буде" та "Якщо тобі важко, ти на вірному шляху". Це трохи придає мені сили, а ще більше - мій внутрішній дух. У будь-яких екстримальних (і не лише) умовах потрібно випустити свою волю, дух у небо, тоді й ти підведешся до небес. Так, це важко зробити, але потрібно привчити себе (це буде здаватися неможливим лише у перші декілька разів). Варто пам'ятати, що будь-яка мрія, будь-який полет у небо виховують у нас стійкість, мужність, сміливість, допомагає нам. Я вважаю, що той, хто був одного разу подумки у небі, ніколи не зможе забути смаку перемоги, волі, а буде згадувати про цей час із задоволенням, намагатися повернутися туди. Для таких людей межа - лише небо, лише вище нього вони ніколи не зможути стрибнути, зате там вони почувають себе впевненими, найкращими. Небо може дати велику силу.
Для мене небо - якась недосяжна, на перший погляд, мета. Усі ми будуємо якісь плани, яких намагаємося досягти будь-якою ціною. Проте якщо зробити це, ступити на шлях самовдосконалення, досягнення певної мрії, ми відчуємо аромат, смак неба, перемоги, а після цього вже ніколи не зможемо бути такими, як раніше. Люди, що досягли висоти, не дивляться вниз, на землю, а лише вгору та знають, що нічого неможливого немає, із усім можна впоратися, якщо захотіти. Політ у небо робить будь-кого вільним, гарнім, привертаючим увагу до себе. Хоча я не згожен з думкою, що небо може зробити людину безсмертною. Так, на духовному рівні це можліво, це допоможе до останнбої хвилини дивитися лише вгоду, не звертаючи уваги на інших, але на фізиологічному рівні це неможливо.
Коли мені кажуть про сміливість, політ у небо, я згадую про тих людей, тих льотчиків-випробувачів, які навіть після поразки не покидають улюбленої справи. На мій погляд, це показує нам, що й ми, звичайнісінькі люди, не повинні покидати початої справи, якщо зробили помилку, варто пам'ятати: небо завжди вище, і до нього не так далеко. Зате зробивши заплановану дію, ми отримаємо дещо більше, ніж час, або рани від падінь, ми отримаємо свіжість, почуття свободи, подих перемоги, прагнення до нових небес (а від них ми вже будемо не в змозу відмовитися). Ось що найважливіше!
Отже, пам'ятайте, що варто дивитися вгору, прагнути до небес: це зробить вас сільнішими, наймогутнішими. І нехай "Побачити небо - лише мить у мерехтливому, суєтному світі" (В. Борисов), але ніхто і ніколи не зможе тебе розлучити з ним, а подумки ви постійно будете повертатися туди, де живуть лише найкращі з найкращих, де завжди тихо, затишно та чакають на вас.
Прагніть до неба та перемагайте завжди!
Тема “Давня казка”: зображення боротьби трудящих проти своїх поневолювачів та ролі і місця поета у визволенні народу від гніту.
Ідея “Давня казка”: уславлення мужності, цілеспрямованості, віри у щасливе життя (поет); засудження жорстокості, жаги до збагачення, прагнення поневолити народ (Бертольдо).
Основна думка: у пошані народній завжди залишаються ті, хто захищав, відстоював інтереси простого люду, жертвуючи своїм життям.
Жанр: ліро-епічна соціальна поема-казка.
Віршовий розмір: Чотиристопний хорей.
Художні засоби
Епітети: люди добрі, поет нещасний, сумна діброва, рими-соколята, думи-чарівниці,прудкії коні,вільні руки.
Метафори: не цвіла урода гожа, сонечко червоне заховалось за діброву, час леті, пісні ідуть по людях.
Порівняння: розливався людський стогін всюди хвилею сумною, краще смерть, ніж вічний сором, і мов сон, життя минало. Гіпербола: розходилась по світу стоголосою луною.
Антитеза: у мужички руки чорні, в пані рученька тендітна.
Інверсія: раз у раз ходила молодь пісні – слова вислухати.
Фразеологізм: спіймати вітра в полі архаїзми: граф, графство, герольди.
Композиція “Давня казка”
Твір складається з чотирьох розділів. Експозиція: знайомство з поетом. Зав’язка: зустріч поета з Бертольдом. Кульмінація: конфлікт між Бертольдом і поетом.
Розв’язка: довічне ув’язнення поета, його смерть; А поетові нащадки Слово гостреє гартують.
Проблематика і мотиви твору :роль митця в суспільстві; служіння музі й народові; суть людського щастя, вдячності; воїни заради збагачення.
Тема «Захар Беркут»: розповідь про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали. Ідея «Захар Беркут»: возвеличення мужності, патріотизму, винахідливості, рішучості, вміння долати перешкоди, боротися з труднощами; засудження підступності, зради, жадності, жаги до збагачення за рахунок інших. Основна думка «Захар Беркут»: сила народу — в його єдності, підтримці, повазі одне до одного. Жанр «Захар Беркут»: історична повість. Проблематика твору «Захар Беркут» • захист рідної землі; • моральний вибір; • єдність, згуртованість народу — запорука перемоги; • людина і природа; • кохання, вірність, самопожертва; • взаємовідносини батьків і дітей. Головні герої «Захар Беркут» Захар Беркут — тухольський старійшина, знахар. Все життя віддав служінню громаді. Замолоду три роки вчився лікарської справи у монаха Акинтія та подорожував по Русі. Максим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу. Тугар Вовк — боярин, якому князь пожалував землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі. Мирослава — дочка Тугара Вовка. Не поділяє батькових упереджень і відповідає Максиму взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців. Бурунда — монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, а не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал! Сюжет «Захар Беркут» Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з дочкою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків. Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці. Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима по перемозі та знищенню монголів. Тухольці пускають загарбників у долину села, і перекривають вихід. Монголи безуспішно пробують прорватися. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима. Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом відродиться вона, і настануть щасливі часи її відродження. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.