"Мати каже,що я (її м"ятежний син) зовсім замучив себе..."
"Я - чекіст, але я і людина".
Добрий день Ява и Павлуша.Ви менi дуже подобаетесь своїми пригодами.
В мене до вас э одне прохання мою сестру(брата) ..(как зовут его напишеш) ображають хулiгани якi старшi за нас i ми нiчого не можемо з цим зробити.Це таэмниця тому що якщо вы розкажете то знас будуть знушатися.
Та коли бiля вашого двора появиться бiла стрiчка то бiжiть по нашим вказiвкам по нашому малюнку який буде в цьому конвертi.
Ми дуже на вашу допомогу.
Лушня, Матня, Пацюк: "пропаща сила", ледарі, злодії, любили чарку, нехтували народною мораллю.
чіпка - є байстрюком, сином Мотрі, чоловіком Галі.Зовнішність: він мав «дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка», «ні високого, ні низького зросту, – тільки плечі широкі, та груди високі…».Характер: у Чіпці живуть дві людини – правдошукач і розбійник. Як правдошукач він є допитливим, хазяйновитим, кохає Галю і любить Мотрю й бабу Оришку, прагне справедливості для усіх. Ставши розбійником, у ньому є жорстокість, бажання випити, здатність віддати усе, щоб «забутися», втілює у собі образ революціонера, бунтаря, який кривавими методами хоче створити нове справедливе суспільство.Ставлення до інших: Чіпка любить свою бабусю й матір, дружить із працьовитим Грицьком, кохає Галю. Коли ж підпадає під вплив горілки та Лушні, Матні й Пацюка, то забуває і навіть кривдить матір, відрікається від порядних знайомих, ненавидить увесь світ і здатен на вбивство.Ставлення інших до Чіпки: у дитинстві його любили лише рідні, він дружив з Грицьком. Суспільство жорстоко ставилось до нього, бо Чіпка був байстрюком. Коли Чіпка став господарем, люди почали його навіть поважати, висували у земство, його кохала Галя. Ставши розбійником, суспільство бачило в ньому лише монстра, а для своїх товаришів по його чорному промислу він став ватажком.Ставлення автора до Чіпки: Панас Мирний та Іван Білик досліджують процес перетворення людини з правдошукача до вбивці. Вони йому співчували, розуміючи, що він – породження суспільства, але в кінці засуджують його, що той не зміг протистояти цьому жахливому впливу і почав вбивати.Перетворення Чіпки на злодія – результат «дурних умов», у яке його заганяло суспільство та індивідуально-психологічні особливості цієї людини. Якби він зміг побороти в собі бажання помсти, він став би позитивним героєм, прикладом, що треба боротися за себе, але мирним шляхом. Але внутрішня слабкість, проявлена у його пияцтві та розбоях відвертає у мене будь-які симпатії до нього.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/2844803#readmore
«Вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. Тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що Юрко стріне привітно, а він...» «А вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. її засмучувало й те, що Юрко нічого не зловив. Якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились». «Вона з першого ж дня прив'язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей». «Випусти... бо вони повмирають без води». «У її вухах стояв отой каччин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати». «Вона хотіла податися разом із Юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. Коли вона була з Юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей». «Спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на землю... Потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. Притулялася до берези, що росла в їхньому подвір'ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок». «Дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли допомогти. Тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за що...» «Спускала на воду й благала душею й очима». «Вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли... — Пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні!.. Що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть». «І вона й справді появилась. Стала біля своєї хати й дивилась, як вони сідають у машину. їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась».
<span>1. О слово рідне! - <span>Г поетичне звертання;</span></span>
<span><span><span>2. шовковий спів - <span> В епітет;</span></span></span></span>
<span><span><span><span><span>3. степів широких - <span> Б інверсія;</span></span></span></span></span></span>
<span><span><span><span><span><span><span>4. співочий грім батьків моїх - <span>А метафора.</span></span></span></span></span></span></span></span>