Соціально-психологічний роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»<span> розкриває широку панораму життя українського села. Кілька поколінь проходить перед нашими очима. 3-поміж великої кількості персонажів звертають а себе увагу </span>образи трьох жінок<span>. Кожна з них ніби представляє своє покоління: баба Оришка, дочка її Мотря та Галя Ґудзівна, Мотрина невістка. Доля кожної З них тісно пов'язана з долею Чіпки Варениченка — головного героя роману. </span> <span>З дитячих літ Чіпка виніс найтепліший спогад про бабу Оришку. Вона була дитині єдиним порадником, добрим ангелом і вихователем. Поки Мотря, Чіпчина ати, наймитувала, баба Оришка і доглядала хлопчика, і знайомила з навколишнім світом, і звеселяла онука казками., </span> <span>Після смерті баби Оришки найближчою для хлопця залишилася мати. Маленький Чіпка недолюблював її, бо вона завжди була виснажена працею, втомлена і від того сердита. Тяжке було Мотрине материнство. Не знала вона щастя дівчиною, не знала жінкою, не судилося зазнати його й матір'ю. </span> <span>Минав час. Чіпка підростав, і Мотря почала плекати щиру надію на сина. Тому, коли Чіпка невсипущо дбав про господарство, розумом своїм і золотими роботящими руками множив його, Мотря несказанно раділа і тяжко сумувала, коли син її кривдив... Панас Мирний психологічно точно написав про це: «Тільки одна мати вміє разом кохати свою дитину й ненавидіти, жалкувати й проклинати...» </span> <span>Психологічно достовірно розповідає письменник про останній драматичний крок жінки. Не витримала Мотря страшних випробувань, не змогла примиритися з кривавими розбоями, в яких брав участь Чіпка. І, незважаючи на любов до свого єдиного сина, вона йде у волость і викриває його злочини. Не змогла вона мовчати, переступивши через власну совість, через народні етичні норми. </span> <span>Не менш трагічно розкривається перед нами і образ Галі Ґудзівни. Розбишацька дочка, єдина дитина колишнього москаля Максима, злодія і п'яниці, вона від самого народження зростала в достатку. Але душа її, що залишилася чистою і незаплямованою серед багна, ненавиділа оцей достаток, надбаний грабунком на чужих сльозах. У цьому образі втілено народні прагнення до чесного трудового життя, до краси і сердечності, ніжності та вірності. Панас Мирний симпатизує Галі, підкреслюючи зовнішню її красу («...біле, рум'яне личко, очі оксамитові, чорні»), доповнюючи внутрішньою красою, що гармонує з мовою героїні, яка «щебече, як ластівочка». Ось такою постає перед нами «польова царівна» Галя. Для неї Чіпка став причиною і щастя, і болю, і загибелі. </span> <span>Жіночі образи в романі Панаса Мирного сповнені трагізму. Жінки не в змозі змінити своєї долі. Кожна з них, як може, намагається врятувати Чіпку, але всі зусилля виявляються марними. Доля їхня несе на собі сумний відбиток, накладений тяжким, жорстоким життям і несправедливістю, яку вони надто часто зустрічали на своєму шляху. </span>
Потрібно відноситись до людей так, як ти хочеш щоб вони відносились до тебе. За будь якими обставинами ти повинен допомогти свому товаришеві недивлячись нінащо. Потрібно бути добрим, щедрим та завжди допомагати один доному. Вирішувати всі проблеми разом, якщо вони стосуються двох людей. Наприклад Ява і Павлуша (з твору "Тореадори з Васюківки) вони завжди все робили разом, навіть якщо вони посваряться, то всеодно миряться та далі шукають собі пригоди.
Мандруючи понад старим Днiпром свiтанками, удень i вечорами, вночi, пiд чистим зоряним шатром, перед вогнем, що руки грiв теплом, я думкою летiв через тумани.
Туди, в минувшину далеких днiв, коли дiди, забутi й незабутнi, уперше стали мiж високих гiр, оглянули широкий виднозiр, за поколiння дбаючи майбутнi.
Трудилися у потi своїх чiл, орали землю, ставили оселi, воздвигли городи i частокiл i в клопотi буденних трудних дiл сади садили, будували села.
Сварилися, бо рiд iшов на рiд i плем'я кров братерську проливало, на князя князь iшов, i був розбрiд, i знов був мир, за рало брався рiд, Русi знамена сонце осявало... читати далі
Пролітали якось через широке подвір’я два горобчики.
Сіли на гілочку дерева відпочити. Та засперечалися чий хвостик гарніший. Кожен себе тільки вихваляє, крила та хвостик розправляють. Їхню розмову почула сусідська кішка Мурка. Так голосно та захоплено горобці про себе говорили, що зовсім втратили пильність. Кішка вже облизуватися почала, уявила собі смачний обід. Нерозумні пташки ледве втекти.
Так хвальки позбулися своїх гарних хвостиків. Тепер вони ніколи не хваляться та не сперечаються.