У автобусі чемний хлопчик поступисвя мені місцем. Любязний джентельмен пригощав мене кавою. Привітний дідусь запросив мене до театру.
"Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родини Палійчуків». Виплеканий дивовижною і таємничою природою Гуцульщини, ріс він розумним і допитливим хлопцем. Але був не такий, як усі діти: «Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить». Щось незрозуміле для оточуючих ховалося в його очах, таке, що і мати відвертала від нього очі. Іноді їй здавалося, що це не її дитина, а «бісеня»"
"Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якою ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки"
"Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля... Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку... , що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири..."
"...несподiвано зовсiм, коли вiн зводив очi на зеленi царинки, де спочивало в копицях сiно, або на глибокий задуманий лiс, злiта до нього давно забутий голос:
<span> Iзгадай мнi, мiй миленький, </span>
<span> Два рази на днину, </span>
<span> А я тебе iзгадаю </span>
<span> Сiм раз на годину... </span>
Тодi вiн кидав роботу i день пропадав"
"I коли так молились, Iван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка..."
<span>"Безжурна молодiсть й радiсть знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотнiх, що навiть лiсовий шепiт не мiг вдержатись там та спливав у долину шумом потокiв"</span>
Мій улюблений герой твору є Ява так як в нього немає дня щоб він сидів та нудьгував завжди встрявав у всілякі витівки та характером ми дуже сильно схожі...ну т.д. і тому подібне.
Сам вислів характеризує волелюбність народу. Для них смерть це визволення, а полон навпаки пригнічення духу.
Тема: зображення ліричної героїні, яка передає радість усім навколо Ідея: прагнення героїні донести до читатів радість, оптимізм у будь-якій ситуації Основна думка: Радість спинити не можна, бо «Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли» Художні засоби вірша «Радість» епітети «безжурний вітрогон-xлопчина», «між людьми похмурими» порівняння «як безжурний вітрогон хлопчина»; «а хлопчина рветься, як метелиця,» метафора «радість тулиться», «поле стелиться», «Козачка варяють попід мурами》