Кленове листя, книжкова пооиця, південний вітер, товариська допомога, шкіряний портфель, лисячий хвіст, пташиний щебет, класна робота, водний потік, коняча(кінна) грива, дослідницька ділянка, робочий фариух, фанерний ящий
якщо не важко, подякуй(тобто натисни на дякую)
Скласти діалог між мамою та сином пропоную так:
- Привіт, матусю! Як пройшов твій день?
- Привіт, синку! Дуже втомилась на роботі. А як справи в школі?
- Мені дуже соромно тебе засмучувати, але я маю це сказати.
- Що сталось? Щось болить?
- Ні, мамо. Я отримав двійку з математики.
- Це не страшно. Хочеш я з тобою позаймаюсь?
- Звичайно, матусю! Це б допомогло мені краще зрозуміти тему.
- Давай тоді вечеряти, а потім почнемо наше заняття.
- Давай!
Цікаве питання . У спадок переодягнутися то чим володіли предки. І це завжди різне. Розум я думаю тут особливо не причому . А ось підвищена здатність енергоработи і бачення світу реакцій особливий спосіб мислення , якийсь імунітет захисту від магічних і психолого - гіпнотичних впливів , інтуїтивні знання , на перших порах , до того як людина починає практикувати . А покровителі наскільки я знаю не передаються як дар . Якщо тільки ваш предок не подбав про заступництво для вас. І це може бути хто завгодно І темний і світлий і він сам. Ну або ви самі за життя отримуєте свого покровителя або покровителів. А деякі існують і без них.
Коли читаєш твори Шевченка, починаєш розуміти, яким згустком болю була для поета жіноча доля. Він, здається, зібрав у своєму серці воєдино всі страждання поневолених і скривджених жінок, їх відчай, надії, прагнення. Зібрав, щоб схвильовано розповісти про них цілому світові.
Одним з перших жіночих образів у Т. Шевченка стала Катерина з однойменної поеми, прообразом якої була кохана поета Оксана Коваленко. У літературі до часу написання «Катерини» було багато творів на гему зведення простої дівчини паном-спокусником. Та Шевченко висвітлив цю трагедію відразу у декількох планах: моральному, соціальному і національному. І все це подав нам, наче випестував дитину, иклавши у свою розповідь увесь біль за власне нездійсненне кохання. Принаймні мені так здалося. Катерина була не першою і не останньою серед сотень таких же дівчат, що, покохавши, замість щастя вже з першої хвилини зустріли лише сором та осуд від громади. Ми бачимо, що віра у щирість почутів коханого, прагнення до щастя і переконаність, що любов не може бути гріхом, поступово призводять дівчину до трагедії. І ця трагедія полягає не в покаранні за те, що «не слухала Катерина ні батька, ні неньки», і не в тому, що, як твердять деякі сучасні літературознавці, Катерина віддала себе «москалю», знехтувавши українським парубком. Гадаю, що трагедія нашої Катерини – у знівеченні саме душі, а не тіла:
А за віщо, Боже милий!
За шо світом нудить?
Що зробила вона людям,
Чого хочуть люде?
Щоб плакала! Серце моє!
Тіло можна вилікувати, а розтоптану душу вже не воскресиш. Здається, повчальний приклад подано, тему вичерпано. Та Шевченко, мабуть, не був би геніальним письменником-психологом, якби цим і обмежився. Мене особисто вразив образ Катерини-матері, яку піднесли із сміття, куди її втоптали злі язики, два крила: віра у кохання і материнська свята любов до сина. Розуміючи, що для Івана вона загублена назавжди, Катерина заклинає його:
Покинь мене, забудь мене,
Та не кидай сина.
Може, слушно поставити питання: «Чому ж тоді вона покинула немовля напризволяще, а сама наклала на себе руки?» Думаю, тут сплелося все: і крах сподівань, і зневіра у майбутньому, і відчай, і, може, огида до свого становища, і сором, і навіть ненависть до власного минулого. Чи могла Катерина з такою зламаною душею жити далі, ростити у щасті сина, наставляти його на краще? Мабуть, тому підсвідомо дівчина вибрала смерть, віддавши їй перевагу перед життям-пеклом.
Але я все ж таки здебільшого погоджуюся з думкою, що в основі дівочої трагедії було нехтування батьківськими застереженнями, бо батьки ніколи не бажають дитині поганого, намагаються завжди захистити її від біди. Вони керуються досвідом, батьківським передчуттям. Катерині порадитись би з ними, прислухатися, а вже потім вирішувати.свою долю і, як потім сталося, долю ще однієї людини – сина! Тим-то й безцінна поема «Катерина», що вона вчить багато чому: честі, гідності, розсудливості, шануванню дорослих, старших за віком, почуттю відповідальності за життя близьких людей.
Коса:<span>1.
</span>Сестричка
щоранку заплітає моя довге волосся у тугу косу. (коса – зачіска)
<span>2.
</span>У
неділю я вперше працював з косою на полі. ( коса – сільськогосподарське знаряддя
праці)
<span>3.
</span>Ми з
татом таки допливли до коси на морі. ( коса – смужка суходолу)
Мати:
<span>1.
</span>Моя
мати вміє готувати дуже смачне варення. (мати – жінка стосовно дитини; матір)
<span>2.
</span><span>Мій
товариш мріє мати будинок біля океану. (мати – дієслово на означення власності)</span>