Після першого уроки однокласниці зустрілися в шкільному коридорі, хотіли поділитися своїми враженнями від їх поїздки у музей Тараса Шевченка.
- Привіт, Ганусю, як справи? Я дуже вражена нашою невеликою подорожжю. А ти? - спитала русява дівчинка, дивлячись своій подрузі у вічі.
- Привіт, Софіє. В мене все чудово, після нашої поїздки я стала краще розуміти про те, що говорить наша вчителька з української літератури. Авжеж, одна справа - уявляти, а зовсім інша - бачити своїми очима, - захоплено розповідала подружка Софії, поки вони обидві ходили по коридору.
- Погоджуюсь з тим, що сприймати інформацію стало значно легше. Та це тільки початок! Я дуже зацікавилась цим письменником, його дитинствои та значенням його творів для нас, молодого покоління.
- Це дуже добре, що ти цим зацікавилась, знання ніколи не бувають зайвими. До того ж знання таких талановитих людей, що жили нашою країною та кохали її усім серцем.
- Може, сходимо у бібліотеку, щоб знайти більше матеріалу про Тараса Шевченка? - запрпонувала Гануся.
- Звичайно сходимо! - погодилася дівчина. І вони, сміючись і жартуючи, побігли до шкільної бібліотеки.
Пожалуйста::::::::::::::::::::::: платочки (суфікс ОЧК), сивенькії (суфікс ЕНЬК), дощик (суфікс ИК), дрібненький (суфікс ЕНЬК), холодний (суфікс Н), вітрець (суфікс ЕЦЬ), травиці (суфікс ИЦ), тоненькії (суфікс ЕНЬК), вінець (суфікс ЕЦЬ).
Я, коли мене іноді про це запитують, далеко обходжу суть справи та відповідаю так:
Натхнення- зовсім не винятковий привілей митців. Є, була і буде визначена категорія людей, яких навідує натхнення. Ці всі ті, хто свідомо вибирають собі заняття і працюють з любов'ю і фантазією, бувають такими лікарі, вчителі, садівники- можна перераховувати сотню професій. Для таких людей робота може стати незмінно захопливою пригодою. Незважаючи на труднощі, поразки, вони йдуть уперед. Кожна вирушена проблема тягне за собою ще цілий ряд нових питань, які треба і хочеться вирішувати, і приходить натхнення, що народжується від постійного "не знаю". Якби моя співвітчизниця Марія Склодовська-Кюрі не сказала собі "не знаю", вона певно викладала хімію в пансіоні для благородних дівчат, і вцій гідній роботі пройшло б її життя. Але вона сказала "не знаю", і ці слова привели її, до того ж двічі, у Стокгольм, де людям із неспокійною душею, що вічно перебувають у пошуку, вручають Нобелівську премію.
Так есть Волошка что тут сложного