Привіт Павлусе!
Я прочитала у творі як ти живеш.Це для мене якось дивно.Нас батьки
виховують бути працьовитими,дружелюбними,допомагати іншим.А ти навіть
лінувався ходити на прогулянку - так жити неможна.Не можна надіятись на те, що
Бог тобі щось пошле при цьому не старатися та не добиватися самостійно цілей.Добре, що тобі пощастило коли кинули у вікно мертвого хорта, а він
розсипався у дукати. Потрібно щось робити,а не ледарювати!Тобі пощастило в
житі адже на все воля Божа. Якщо Бог не захотів би тебе зробити
щасливим, то лише тоді б ти відчув що таке лінуватися! Раджу тобі зміни своє життя в
кращу сторону!
14.02.2017р. З повагою (своє ім"я)
Споконвіків собака вважалася найкращим другом людини.Куди б людина не йшла:на рибацтво,на полювання,або просто на прогулянку - собака була завжди поряд.Ще раніше люди побачили,що собаку надто легко приручити,за нею легко піклуватися,за свою любов до неї ви отримаєте ту ж саму,тільки в 2,або навіть в 3 рази більшу і сильнішу.
<span>Собака - найкращий друг людини.Вона завжди поруч зі своїм хазяїном.Вона слухняно виконує команди хазяїна.І навіть жити без нього не може!Усе це вказує на те,що саме собака справжній друг людини!</span>
План1. Тернистий історичний шлях.2. Мова — душа народу:А) значення етнічних особливостей;Б) духовна сутність мови;В) вплив історичних подій на розвиток мови.3. Збереження мови — обов’язок кожного українця.Історія народу нагадує тернистий шлях, що веде нас із сивої давнини у сучасність. Не можна пройти його, не поранившись колючими голками.Такий шлях проходить кожен народ. Впродовж свого існування нація переживає занепад і піднесення. 1 чого буде більше, залежить від здатності зберігати і правильно використовувати спадщину предків. І матеріальну, і духовну.Деякі народи, на жаль, поступово втрачають свої етнічні особливості, такі, як мова, культура, традиції. Кожен з цих аспектів важливий, а найголовнішим серед них є мова.Мова — душа народу, його духовна сутність. Значення її дозволяє людині піднятися вище у своєму розвитку. Мова— не тільки засіб спілкування. Це етнічна категорія, що притаманна кожному народові.На сучасному етапі розвитку нашого суспільства мові надано статус державної. Це велике досягнення сьогодення, бо історія розвитку української мови трагічна й водночас повчальна для представників інших національностей. Довелося їй пройти тернистий шлях знущань, заборон, катувань кращих представників інтелігенції. Звичайно, це наклало певний відбиток на ставлення людей до мови.Зараз гостро постає проблема звикнення до рідної мови. Адже повернути духовні цінності можна тільки завдяки материнській, милозвучній, солов’їній нашій мові. Без неї ми не зможемо називати себе нацією у повному розумінні цього слова. Бо входимо в життя з рідною мовою, з нею стійко переживаємо всі суспільні негаразди й радість пізнання нового.<span>Пишаюся тим, що я українець. Люблю й ціную свою рідну мову. Але чітко усвідомлюю, що цього замало. Треба робити все для її піднесення.</span>
Моя вулиця
Я живу на вулиці Леніна (Лесі Українки, Тараса Шевченка, і тп.). Через неї проходить дорога. Стоять ліхтарі, які освічуют її ночами і вечорами. Тут ростуть дерева. Дуби, клени. Я часто тут граю і сам, і з друзями. Тут є ігровий майданчик і поле для футболу і баскетболу. Ввечері можна побачити багато будинків, які світятся різними кольорами: магазини, кіоски, і будинки.
Я живу в оточенні близьких людей. На їхню любов до мене відповідаю добрими справами.
У суботу допомагаю мамі прибирати наше затишне житло. Підливаю квіти, замітаю підлогу, ставлю на місце вимитий посуд. Інколи ходжу до магазину. У неділю провідую свою дорогу бабусю. Вона з нетерпінням чекає наших зустрічей. Допомагаю мамі бавити меншого братика. Часто гуляю з ним у нашому дворі.
Добрі справи приносять моїм близьким радість