“Гуси-лебеді летять” характеристика образів
Повість «Гуси-лебеді летять» – автобіографічний твір. Маленький хлопчик Михайлик живе в селі у великій родині. Бабуся й дідусь, тато й мама, сам Михайлик — натури цільні й поетичні, працьовиті, розумні й талановиті. Ганна Іванівна, мати Михайлика, — найпоетичніший образ повісті. Незважаючи на тяжке життя, вона зберегла поетичну душу, вміння дивуватися звичайним речам: першому пуп’янку, цвіту соняшника, вранішній росі, легенькому туману, плачу дерева навесні. Усього, то знала й відчувала, мама навчала сина. Вияв батьківської любові до Михайлика. На перший погляд, батько здавався суворішим за матір, але саме він продав корову-годувальницю, щоб Михайлик мав змогу вчитися. Узимку Панас Дем’янович носив сина в школу на руках, бо в сім’ї були одні чоботи. Образи дідуся й бабусі — охоронців сімейних Традицій. Дідусь Дсм’лн був майстром на всі руки. Вій був і бондарем, і ковалем, і будівельником, міг вирізати з дерева фігурки не тільки людей, а й апостолів. Дід завжди жалів дружину, з якою прожив довге життя. Подружжя жило так, що їхнім стосункам дивувалося все село. Коли дідусь помер, бабуся тяжко засумувала й, відчувши свою близьку смерть, прибрала хату, зібрала рідню й, попрощавшись з усіма, тихо відійшла у вічність.
<u><em>Цитатна характеристика образу головного героя "По дорозі в казку":</em></u>
- Світовідчуття: "З метою жить не те, що без мети. Мета знімає з плеч вагу велику і крила нам легкі дає. Сліпі з метою йдуть, як зрячі";
- Про свою душу: "А скільки всі оці, що завжди сплять, накидали каміння в неї!.. О, чом я не такий міцний душею, як вони?!...а я слабкий. Мене стрілою ране навіть погляд злий..."
- Цілеспрямованість дозволила знайти йому те, чого так шукав: "Брати мої! Я радість вам приніс велику. Я радість вам приніс! Сам Бог навів мене, брати мої, на стежку".
- Намагається вивести люд: "І я вас поведу до світлої мети — тропа веде до неї."
- РІшучість: "Коли злякались ви, я сам піду з надією за руку!"
<em>Цитатна характеристика образу юрби "По дорозі в казку":</em>
- Байдужість: "Привикнуть до всього можна".
- Небажання щось шукати, змінювати, лінь: "Та ти кажи: ми й лежачи почуємо".
- Він про їхню душу: "У їх душа як кремінь: б’єш крицею по ній, а з неї іскри ллються".
- Не життя, а виживання: "На те живемо, щоб вік дожити".
Волосся дощу холодне тому,що дощ особливий-із зеленим волоссям,у якій вплетений ліричний герой,дорога,хата,річка,череда корів.Ллється,як із ведра.Але не страшно:скоро все минеться,знову буде тепло,бо хтось набігається,хтось напасеться,а когось завжди чекає тепла хата.
«порожній шлях», «мокрі ниви». Треба володіти великою фантазією та художньою майстерністю, щоб дощ заблищав новими, полив’яними барвами, щоб побачити, як «дідок кропив’яний» визбирує блискавки в траві, а череда корів удалині здалася розсипаною квасолькою.
Дощ полив, свіжий, чистий, цікавий, мокрий, милий