<span>Українська пісня - душа народу, яка знайшла своє вираження та відображення в пісні. Переживання, будь-які враження, релігійні вірування та погляди висловлювались в різних пісенних жанрах. Пісенна творчість українського народу збагачена різноманітними формами яскравих епітетів. Красою та силою українських народних пісень захоплювались українські письменники, а також багато зарубіжних митців. Найбільшого відображення в піснях знайшло духовне життя народу. Будь-які важливі життєві події оспівувались піснею. Тим самим створюючи відповідний настрій, що передавав сум чи радість події. Багата, талановита українська душа надихала на створення різножанрових пісень. Натхнення для створення мелодій народ черпав звідусіль. В залежності від часу та рівня розвитку, залежали символи, традиції та обряди які оспівувались. Своїм походженням пісня походить з сивої давнини, в часи, коли наші предки були язичниками, вірували у вищі сили природи, відповідно, в більшості пісень вони замовляли, спонукали та дякували силам дощу, сонця за поміч в збиранні родючого врожаю тощо. Взагалі, за допомогою пісенності народу, а особливо українського, можна легко вивчати та аналізувати історію та біографію народу. Завдяки пісням ми бачимо, як щиро та глибоко український народ відчував біль та сум за свою країну, і разом з нею оплакував загиблих козаків, які до останнього подиху героїчно захищали рідну землю. З таким же сильним почуттям щастя раділи люди за визволення своїх земель, славили своїх героїв-рятівників. Релігійні свята, після прийняття християнства, набули не лише широкої популярності, а й усі пов’язані з цими святами традиції та обряди неймовірно поважились людьми. Любов до свят, української пісні душі народу, та відповідних ритуалів передавалась від покоління до покоління. З малечку діточок привчали до пісенності, а також до шанування батька і матері, всіх ближніх, рідної землі тощо. Українська народна пісня душа народуДорогоцінним надбанням поетичного та музичного генія українців є українська пісня як душа народу, яка стала найдорожчим та невичерпним народним скарбом. Розділяли пісні навіть за порами року. Дуже часто літні обрядові пісні такі як купальські, русальні, супроводжувались танцями, ворожіннями та багатьма іншими дійствами. В різноманітних колядках та щедрівках возвеличували господарів хати та всю їхню родину, де всі мешканці змальовувались гарними, щасливими, багатими людьми. Сюжетність таких пісень лунала з метою замовляння та привертання всіх благ, добра родині, тому що співались ці пісні завжди від чистого серця. Аналізуючи різноманітні родинно-побутові та обрядові пісні, дуже легко спостерігається світоглядна філософія наших предків. Ми бачимо як глибоко український народ відчував та шанував всю красу та радість життя. Всі пісні криють в собі величезну силу почуттів, переживань, які і були невичерпним джерелом натхнення на створення неповторного мистецтва, яке й досі шанобливо передається від одного покоління до іншого.</span>
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе.
Він іде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючиінколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим одноліткомАвтор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з'явилося благородне бажання допомогти їй, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу. На ній Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг поплатитися за це життям. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.
<span>Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе - всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі .Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників.Тут і скосила його черга з німецького автомата: "Він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль..." Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей</span>
Повість авторства Григіра Тютюнника під назвою «Климко» може викликати у багатьох людей жалість до тих, хто страждає під час військових дій, в тому числі і до головного героя цієї повісті – хлопчика по імені Климко. У його житті сталося те, чого він ніяк не заслуговував – йому довелося жити під час війни, стикатися з величезною кількістю проблем, які він ніяк не міг подолати.
Дана повість закінчується так, що жалю до Климка виникає ще більше, ніж за час всього прочитання. Він захворів, але відчував обов’язок перед іншими людьми, а тому вирушив у дорогу в інше місто. За час своєї дороги Климко був викинутий з поїзда, і йому потрібно було пройти 60 км пішки. По дорозі він побачив погоню, почув постріли. Мабуть, щось потрапило і в нього, адже автор закінчує повість тим, що Климко падає на землю, а його пожитки розсипаються. Така авторська кінцівка однозначно натякає на те, що Климко міг загинути від поранення. Проте особисто мені хочеться бути оптимістом і вірити в краще, а саме в порятунок настільки цікавого і симпатичного особисто для мене героя всієї цієї повісті.
Його падіння від поранення далеко не означає смерті. Тому закінчення можна придумати і в оптимістичному ключі. Я думаю, далі Климка підібрали добрі люди, тому що не хотіли залишати маленького хлопчика вмирати поруч із залізницею. На щастя, він не помер по дорозі до лікаря. При цьому йому попався лікар, який не так давно сам втратив дитину, а тому відчував особливу відповідальність за життя і здоров’я хлопчика. Він доклав усіх зусиль для того, щоб Климко вижив, і в результаті хлопчик одужав після серйозного поранення. Лікар, який оперував, як раз зібрався в інше, більш спокійне місто, де військові дії не були настільки активними. Климко погодився відправитися разом з ним, щоб стати його помічником. На новому місці він отримав достатні знання, щоб допомагати лікареві. Він поступово навчався у лікаря, щоб, зрештою, стати йому належної зміною. З Климка вийшов дуже хороший лікар, який пам’ятав про свої проблеми в житті, а тому був налаштований допомагати людям, робити для них все, що можливо, і рятувати як можна більшої життів.
Як мені здається, завжди потрібно намагатися бути оптимістом. Саме з цієї причини я придумав досить оптимістичне закінчення до цієї повісті авторства Григіра Тютюнника. Не думаю, що мій варіант подій виглядає зовсім нереалістичним. Климко заслуговував того, щоб йому все-таки пощастило, і він вижив. Крім того, він був дуже відповідальною людиною, а тому відповідальна професія лікаря напевно йому б підійшла.
З тих часів Сашко та Сіроманець завжди були разом. Сіроманцю ще кілька разів знадобилось відвідати клініку, щоб стати остаточно здоровим. Через кілька місяців потому Сіроманець знайшов собі вовчицю. Він ніколи не лишався тепер самотнім. Про Сашка вовк не забував. Вони часто зустрічались та проводили час разом.