Як я ставлюся до тих хто цурається свого роду, свого народу
Я вважаю, що ті, хто цурається свого роду, свого народу - нещасні люди. Вони наче дерева без коріння. Як то перекати-поле, що котиться куди вітер повіє. Адже кожна людина не з'явилася на цей світ з незвідки. Всі ми - нащадки наших пращурів, остання ланка довгого ланцюга поколінь. А якщо людина не цінує свого роду, то вона самотня і нещасна, хоча й не усвідомлює цього. Тому мені шкода цих людей. Шкода, що вони не розуміють того, чого самі себе позбавляють.
"Крила"
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
Дорогі друзі!
Я запрошую вас на новорічний концерт (например).Приходьте до 3 класу.Вам сподобається.
Надеюсь понятно. Удачи в учебе