They never meet her at school,don't they?
They have got a new pet, haven't they?
They never eat chocolate, dan't they?
She usually speaks English in class, doesn't she?
<span>She never speaks Russian in class, doesn't she?
</span><span>The pupils never wear uniforms at school,don't they?</span>
Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879 р. в містечку Ічия на Чернігівшині в бідній сім'ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті напередодні й у часи революцийних подій 1905 р., «неспокійна». за його висловом, праця «нсблагонадійного» вчителя в сільських школах на Київщині та Полтавщині, а також посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, СВітовї класики, насамперед російської літератури,— все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника. Гіркі роздуми над невтішною долею сільської бідноти й демократичної інтелігенції, передуciм народних учителів, у буржуазному суспільстві все більше переконують Васильченка в необхідності боротьби із соціальним злом.
Основна проблематика Васнльченкових творів, як i Франка, Коцюбинського, Сте- фаника, Тесленка,— життя дореволюційного села, розорюваного капіталізмом i про- буджуваного до активных дій загостренням класової боротьби наприкінці Х1Х — на початку ХХ ст. Відповідаючи критикам які вбачали в його творчості «хуторянські сюжети», «сіреньких» героїв, а самого пи- сьменника зневажливо називали типово «селянським», Васильченко підкреслював в автобіографічній повіст1 «Мій шлях»: «Для своєї творчості я брав свідомо сюжети із близького мені життя, поставивши собі за завдання одбити його в художніх засобах, повернути мого читача лицем до його власного життя, до близьких йому людей, до його величезного класу з його інтелігенцією, класу, що повинен бути господарем, до рідного народу» (4, 56).
Істину про те, що краса врятує світ важко заперечити. Проте слід не забувати про те, що розуміння краси у кожного різне і залежить воно від того, у чому саме людина вбачає силу краси. А її сила може бути у всьому – у шедеврах мистецтва, материнській любові, мальовничих краєвидах рідної батьківщини, любові до ближнього, обличчі немовляти чи дівчини з глянцевого журналу, моральному вчинку або ж у благородній справі.
<span>Та напевно ніхто не заперечить того, що в першу чергу нас приваблює зовнішня краса. А потім ми уже намагаємось заглянути «всередину» . Яка ж з них важливіша? Зовнішня краса чи внутрішня? Думаю, що внутрішня. Чому? А все доволі просто. Пам’ятаєте, ще Екзюпері сказав, що «найголовніше те, чого очима не побачиш» . І це дійсно так. Спробую довести. Уявіть собі красиву людину, з якої витягнули душу. Що ми побачимо замість неї? Порожнечу. Порожнечу, яку має заповнювати те, що керує нами та нашою сутністю, нашими вчинками та вибором у житті. Саме вона, внутрішня краса, приховує милосердя, чуйність, здатність любити, прощати та йти по життю.. . Саме у ній «ховається» те, за що ми любимо і поважаємо людину. Тільки шкода, що зараз мало таких людей – людей з великої літери та вмінням цінувати внутрішню красу інших. Але вони є, і це вселяє оптимізм. А той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність.
</span>
1.Сіроманець-це прізвисько:
а)вовка
б)Сашка
в) Василя Чепіжного
г) коня Чепіжного
2. Слова " Так нечесно...Він один, а їх онде скільки" належать
а) батькові Сашка
б) Андрійкові
в) Сашку
г) дружині Чепіжного
3.Сіроманець загнав Чепіжного:
а) в озеро
б) на дерево
в) в село
г) до ями
4.Що Сіроманець зробив з Андрійком
а) вкусив
б) витяг із засніженого лісу
в) затяг до засніженого лісу
г)гарчав і не пускав до школи
5. Сашко мріяв піти з Сіроманцем, щоб йому врятували зір
а) до місцевого лікаря-ветиренара
б) до Одеси в клініку Філатова
г) до Єгипту
д) до льотчиків на полігон
6.Коли відкрили кузню, де Чепіжний тримав Сіроманця там :
а) вовка не виявилося
б) вовк був мертвий
в) вовк не був прив"язаний
г) біля нього сидів Сашко.
Головна думка твору : засудження байдужості людей до горя своєї Батьківщини і невільного становища рідного народу