У своїй поемі «Гайдамаки» Шевченко оспівав
героїчне минуле українського народу. Використання
спогадів старих людей і фольклорних матеріалів
про повстання гайдамаків проти національного й
релігійного гніту дало поетові змогу змалювати
історичні події так, як їх оцінював народ.
Повсталий народ є головним героєм поеми,
атиповим представником повстанців змальований
Ярема Галайда.
Отакий-то мій Ярема,
Сирота багатий.
Ярема-сирота — наймит, один з тих, хто найбільше
зазнав кривди від гнобителів. Довго терпів Ярема
знущання над собою, але розпочалося повстання, і
він виступив у перших рядах народних борців за
волю. Убогий сирота стає героєм, захисником
людських прав, непримиренним ворогом панів.
Ярема — виразник волелюбних прагнень
пригноблених людей. Він, як і інші повстанці,
вірить в ідеальний образ «доброго гетьмана», який
захистить простий народ:
Оживуть гетьмани в золотім жупані;
Прокинеться доля…
За цю долю, за омріяну волю Ярема Галайда
виявляє у бою надзвичайну завзятість:
А Ярема — страшно глянуть —
По три, по чотири
Так і кладе.
Та Галайда не тільки непохитний боєць, а й
ніжний закоханий. З теплотою Шевченко
змальовує його кохання до Оксани, заради якої
Ярема готовий на будь-який подвиг.
Ярема Галайда — утілення народного гніву проти
панів, непримиренності, нещадності до ворогів. І
хоч образ цього героя створений поетичною уявою
Шевченка, ми по праву можемо назвати його
історичним. Ярема — це багатостраждальний
український народ, і його участь у повстанні —
патріотичний подвиг в ім’я волі.
Образне сприйняття світу як храму природи і розуміння художніх традицій Б.-І. Антонич поєднав у поезії “Вишні”:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й
пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з Євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі
села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. Цей вірш нагадує відому
пейзажну мініатюру Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати…”. Але Кобзареві образи Б.-І. Антонич трактує своєрідно.
Тут і ототожнення героя з хрущем, отже, з природою, і згадки про вишні й соловейка як характерні ознаки рідної землі
і джерело натхнення для митця. Поет стверджує думку про органічність літературної спадкоємності, естафети.
Це явище природне, як і квітування вишні, пісні солов’я, як світанки…
[й´а к і р] я позначає два звуки [йа]
1)Лiсова зима
2)Дiдусь загубив рукавичку
3)Мишка-нурушка
4)Жабка-квакушка
5)лисичка-сестричка
6)вовчок-сiрий бiчок
7)зайчик-побiгайчик
8)Знаходження рукавички собачкой i повернення Дiдусю.
Микола Гурович Куліш прожив лише 44 роки, але назавжди залишився у пам'яті українського народу як талановитий письменник, драматург і режисер, активний громадський діяч, газетяр і педагог-новатор. Важко навіть уявити, що б він ще міг встигнути зробити у своєму житті, якби не став жертвою сталінського терору.
Життя Миколи Куліша було складним з самого дитинства. Він рано втратив батьків, але був дуже здібним і старанно вчився. За часів Першої Світової, коли Микола Куліш зібрався навчатився у Новоросійського університеті, він був мобілізований до царської армії, і в 1915 році був тяжко поранений під Смоленськом. У 1934 році його, вже знаного діяча культури, звинуватили у буржуазному націоналізмі, засудили до 10 років ув'язнення та через три роки розстріляли на Соловках.
Але, незважаючи на всі труднощі, що випали на його долю, і те, що його життя припало на дуже скадні часи, Микола Куліш встиг дуже багато - завдяки своїй обдарованості, цілеспрямованості, наполегливості та працьовитості. Зі свого не дуже довгого життя він присвятив літературній діяльності майже 30 років, бо писав з ранньої юності.
Український народ ніколи не забуде Миколу Куліша. Його ім'ям названі вулиці у Каховці та Дніпрі, а також один з перших річкових теплоходів на підводних крилах. Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр носить ім'я Миколи Куліша. Його п'єси досі йдуть у театрах, а люди читають його твори, віддаючи належне таланту цієї видатної людини.