Образ матері Лукаша поетеса показала,як важкі умови життя перешкоджають її до приватної власності,прирікають на злиденне існування.Постійні турботи за шматок хліба ,за стан убогого,але "свого" господарства зумовили в характері Лукашевої матері ,сварливість та запобігливість.
1. У коня Шептала починаються неприємності.2.Хто такий Степан.3. Шептало засмучений. Він не любить ходити в упряжці.4. Як розумний кінь Шептало ходить на водопій.5. Степан вдарив батогом Шептала. Шептало вирвався на волю.6. Кінь згадує своє дитинство.7. Шептало насолоджується свободою.8. Шептало скучив за Степаном.
9. Шептало не хоче бути білим конем. Повернення до конюшні.
1.Завдання на літо
2.спогади про минулий гербарій
3."Відпустіть нас до бабусі!"
4.Дозвіл на поїздку
5.Дорога до бабусі
6.Знайомвство з майбутнім майстром спорту
7.Дивні звуки
8.Перші комахи
9.Бурштиновий подарунок
10.Загадкове озеро
11.Жарт Василя
12.Нічна пригода хлопців
Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи, спостерігав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим, пожалів жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
Архаїзми - це застарілі слова які мають синоніми
Діалектизми - характерні для територіальних діалектів мовні особливості, вкраплюються в літературну мову.