Ой дуб-дуба, ой дуб-дуба,
Жолудець під дубом тупа.
В нього шапочка новенька,
Кожушиночка жовтенька
Ніжкою туп, туп:
-З мене буде дуб, дуб.
Вам повертається те, що ви віддаєте. Наприклад, ви
пожертвували гроші на якусь добру справу, і ця пожертва обов’язково
повернеться до вас. Тому що те, що ви даєте, у
Вселенському розумінні, завжди повернеться до Вас... Не обов’язково в
грошах... Адже натомість тих папір’яних купюр ви можете отримати,
скажімо, підвищення на кар’єрній сходинці чи заробітної платні, чи
вдалий контракт, чи здоров’я, чи, може, ще щось суттєвіше... <span>Правда, віддавати потрібно з чистим серцем і відкритою душею...</span>
1.Б
2 В- дум.
3 А - антитезу.
4 <span>Ґ зустріч поета з лицарем на дорозі в діброві
;
</span><span>А лицар просить поета допомогти йому завоювати серце донни Ізидори;
</span><span>В поетові пісні допомагають графові здобути перемогу у війні;
</span><span>Б Бертольд пропонує співцеві стати придворним поетом </span><span>
Г - таке відсутнє. Поета зовсім не нагородили і забули. Граф, після відмови головного героя стати придворним поетом, звелів посадити його в тюрму, де герой і загинув.
</span>
Привіт, Яво! Пише тобі п'ятикласник Петренко Сашко. Нещодавно я прочитав твір, у якому розповідалось про твої пригоди із найкращим товаришем. Я розумію, що всі витівки ви робили не зі зла. Просто ви хотіли, щоб слава про вас "гриміла на всю Васюківку". Насправді ви дуже щирі та цікаві хлопці. Я б дуже хотів поспілкуватися з тобою та Павлушею, бо з вами точно не буде сумно!
Ваш шанувальник
Петренко Сашко
тільки замініть своє імя прізвище та клас
Матильда де Ла-Моль — жіночий персонаж зовсім іншого типу. Горда і холодна красуня, що царює на балах, де збирається весь блискучий паризький світ, екстравагантна, дотепна й насмішкувата, вона вища за своє оточення. Гострий розум, освіченість — вона читає Вольтера, Руссо, Агріппу д’Обіньє, цікавиться історією Франції, героїчними епохами країни — діяльна натура Матильди примушує її з презирством ставитися до всіх родовитих залицяльників, що претендують на її руку і серце. Від них, і зокрема від маркіза де Круазнуа, шлюб з яким мав би принести Матильді герцогський титул, про який мріє її батько,— для неї віє нудьгою. «Що може бути на світі банальнішим від такого збіговиська?» — виражає погляд її «синіх, як небо», очей.