1. Безіменне місто.
2. Два майстри.
2. Завдання найстаріших майстрів.
3. Заздрість Кроса. 4 Лар і Крос не працюють разом. 5 Діти допомагають Ларові. 6. Чудова лялька зникла. 7 Рада найстаріших майстрів міста. 8 Лар не може нічого показати. 9.Крос показує витвір. 10. Захоплення людей.
11 Лялька розповідає правду.
12. Присоромлений Крос.
13 Веселий карнавал.
<span>14. Назва для міста. допомагла як змогла</span>
Що на сьогоднішній день означає поняття «честь»? Кожний це поняття
буде трактувати по-своєму. Для одних — це сукупність вищих моральних
принципів, повага, пошана, визнання інших перемог. Для інших — це
«земля, скот, вівці, хліб, комерція, бариш — оце життя!» Тому і героїв
комедії «Хазяїн» можна поділити на два табори за цими «поняттями» честі.
Очевидно, людиною честі можна назвати юнака Зозулю, на якого Ліхтаренко
та Феноген звели наклеп, а Пузир звільнив його як злодія. Зозуля
говорить наклепникам: «Та скоріше б у мене рука відсохла, ніж
протягнулась до чужого скоріше б мозок мій висох в голові… Невже ні в
кого з вас не поворухнеться серце жалем на мої правдиві слова?..»
Скажіть, чи може щира, справедлива людина накликати на себе такі
прокляття? Я думаю, що ні! Прикро, що Зозуля виявився слабкішим за
приспішників «хазяйського колеса». Вирок один — доведений до відчаю, він
повісився.
Існує поняття честі й для родовитого поміщика Петра Петровича
Золотішія. Це він змушує Пузиря дати гроші на пам’ятник Котляревському,
називає його «страшною дикою силою».
Поняття честі (хоча в деяких її проявах) притаманні дочці Пузиря Соні
та вчителю гімназії Калиновичу. Однак їм не вистачає волі, мужності,
дієвих вчинків (замість розмов), щоб протистояти грубій мужицькій силі
Пузиря.
На мою думку, поняття честі існує й для шахмейстра Куртца, який не
звик обдурювати людей і, купуючи овець, не хоче наживатися на людському
горі, даючи таку ціну, яку просять селяни. Це не подобається
Пузирю-мільйонеру. Для нього весь світ стає ареною для купівлі і
продажу. До якої людської честі йому? Як і його невпинним «помічникам» у
гонитві за грошима. Це якась патологічна ненажерливість!
До такої категорії належать Ліхтаренко, Феноген, Маюфес, Зеленський —
це люди, для яких не існує поняття честі. Втративши її давно, вони
навіть не усвідомлюють потреби в ній. І водночас кожен з них прагне
створити ілюзію честі. Наприклад, Маюфес, пропонуючи Пузиреві авантюру з
переховуванням овець, банкрута Петра Михайлова говорить: «Все діло
треба вести без документів! А кому ж повірить: тілько таким хазяїнам, як
ви!.. Ваше слово для всії околиці — закон…»
Всі вони живуть за життєвими принципами свого хазяїна, примножуючи
його багатство. Але, «щоб… була користь! Це комерчеський гендель!»
Отже, актуальність п’єси І. Карпенка-Карого «Хазяїн» полягає в тому,
що вона показує нам яскраву картину доби становлення капіталізму, яка
дуже схожа з нинішньою. На жаль, існують і зараз горе-хазяї, які ратують
лише примноження власних коштів. Сьогоднішні «пузирі» та їхні
«супутники» феногени, ліхтаренки приносять не менше лиха трудовому
народові, ніж за часів І. Карпенка-Карого. Де ж наші меценати? Чи вони
так само прагнуть до «стяжання без жодної іншої мети» у такий складний
економічний для України час.
ЦИТАТНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАХАРА БЕРКУТА Цитати до образу Захара Беркута наведені в цій статті. Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. Цитатна характеристика Захара Беркута Любов до вітчизни: «Громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор. Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її». «…Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині». Опис Захара Беркута: «…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота». Цитати про Захара Беркута • «В своїй чотирилітній мандрівці Захар Беркут пізнав світ, був і в Галичині, і в Києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки». • «…Знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менш як чудового бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов би тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають…Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кожній громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські». • «Він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв’язків між людьми в громадах і між громадами в сусідстві». • «Нам не потрібно милості від боярина і ні за що ставати нам рабами — се причина, для чого він ненавидить нас і прозиває нас смердами. Але ми знаємо, що гордість його пуста і що правдиво свобідному чоловікові личить не гордість, а супокійна повага та розум». • «Раз умирати кождому, але славно вмирати — се не каждому лучається». • «Недалеко від побоєвища, захищений кам’яною брилою від стріл, сидів на соломі Захар Беркут, занятий при ранених. Він повиймав їм із ран стріли, повимивав рани при помочі Мирослави і заходився перев’язувати їх, поприкладавши якоїсь скусно приладженої живиці». • «Коли б про нього справді йшло діло, то я сказав би вам: “Я не маю сина, мій син погиб в бою. Але тут діло йде про нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. Для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі”». • «…Міняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада». • «Коли б діло йшло тільки між мною та твоїм бегадиром, то я радо віддав йому все, що маю, навіть свою власну стару голову, за увільнення сина. Але ти радиш нам нерівну заміну, при якій скористати можу тільки я сам і мій рід, але стратити мусить не тільки одна громада, а всі ті громади, через які мусить іти ваш похід». • «Зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю кам’яну стіну, і дав водам протоку, і дарував людям отою прекрасну долину! Загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами». • Максим: «Мій батько не на вітер говорить. Він звик добре передумати, за ким що говорить». • «Нехай же вам зв’язок в нинішню побідну днину буде порукою, що й наш народ так само перебуде тяжкі злигодні і не розірве свого сердечного зв’язку з чеснотою й людяним норовом!» • «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».
Джерело: https://dovidka.biz.ua/tsitatna-harakteristika-zahara-berkuta/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Тугар Вовк: «…Тугар Вовк був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів, яких їхав воювати»
Мавка — лісова дівчина — живе серед дивовижної природи, серед своїх братів та сестер. У них єдина душа, вони живуть єдиними почуттями, тому і не дозволяє Мавка Лукашеві надрізати ножем березу: «Не убивай! » Своїм серцем вона відчуває навколишню красу: відчуває її в шелесті дерев, щебетанні птахів, навіть у тому, як Лукаш грає на сопілці: Як солодко грає, Як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає/ Йде з самої глибини душі Мавки той дивовижний світ, що змінює усе навкруги, роблячи чарівним. Змінюється і Лукаш, який бачить у ній «королівну» , і намагається стати подібним до неї. Але, як каже Мавка. смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись.
Вона — дивовижна «королівна» лісу, яка є власником сердечного цвіту, «що скарби творить» . Сааме цей цвіт дає їй відчуття прекрасного, не дає загинути її чистому серцю. Має вона в серці «те, що не вмирає». Це її духовна краса, це її чисті почуття, які не зміняться ніколи, як не зміниться і сама Мавка:
Чи ж то ганьба, що маю серце не скупе, що скарбів воно своїх не криє, тільки гойно коханого обдарувало ними…
Не вбивають її шире серце ні докори Лукаша, ні злі слова його матері, ні сміх глумливий Килини. Вона — Мавка, а значить вільна, незалежна, хоч ніколи і не забуде свого кохання. Вона хоче вірити в щастя, навіть коли коханий відвернувся від неї: То дай мені святкові шати, діду! Я буду знов, як лісова царівна. І щастя упаде мені до ніг, благаючи моєї ласки! Не вмерло її живе серце, вона не впала у відчай; її душа хоче жити, хоче, здається, обійняти увесь світ. Мавка не йде до «Того, шо в скалі сидить» , який називає її неживою. З яким гнівом вона відповідає:
Ні, я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, шо не вмирає.
Мавка не може вмерти, адже вона, перш за все, лісова істота, яка наділена безсмертям. І хоч, закохавшись, отримує душу, вона житиме вічно, навіть перетворившись у вербу. З цієї верби вийде сопілка, яка буде промовляти до людей, намагаючись змінити їхнє життя.
Занапастив свою душу Лукаш, хоч і мав у серці свій «скарб» , але був він, мабуть, значно меншим, ніж у Мавки. Ця людина не змогла «дорівнятись» до себе самої. Здається, що її життя було нікому не потрібне. Але ні, він «душу дав» Мавці. А значить, вона буде жити вічно:
Будуть приходити люди вбогі й багаті, веселі й сумні, радощі й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде.
Краса ніколи не вмирає, особливо духовна краса. Вона перетвориться у щось інше, буде мати інші форми, ідеальні чи матеріальні, але не вмре. Це ро-вуміє Мавка, тому що це вона має в серці. І хай ми не побачимо живої Мавки, в нашій пам’яті назавжди залишиться її чудовий спів — спів сопілки, яким промовляє до нас її душа:
<span> Легкий, пухкий потлеиь ляже, вернувшися в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю — стане початком тоді мій кінець.</span>
Тема, ідея, основна думка твору "Катерина" Т.Шевченко:
Тема⇒ розповідь про нещасливу жінку, яка не змогла реалізувати себе як матір через осуд суспільства.
Ідея⇒ засудження умов тогочасного суспільства; захист багатостраждальних та нагорьованих жінок.
Основна думка⇒ жінка також має право на вільне кохання.