Правильна відповідь піч їсть солому і дрова.
<span>Дещо запізнілим відлунням стала, зокрема, розширена інформація про конференцію в міській газеті "Гомін волі" від 11 січня 2005 р. заступника директора Стрийського краєзнавчого музею "Верховина" Зеновії Ханас під заголовком "Автором слів стрілецького гімну є Григорій Трух з Гірного". Мене заінтригували такі рядки з публікації: "Науковий працівник музею Романа Савчин виступила з дослідженням "Стрілецьке мистецтво і Стрийщина". Найцікавішим моментом роботи стала розповідь про історію пісні "Ой у лузі червона калина". Мало кому відомо, що автором слів стрілецького гімну є січовий стрілець Григорій Трух, родом з Гірного (село поблизу Стрия на шляху до Сколього. – Р.П.)". </span>
<span>Соломія уособлює найкращі жіночі риси – відданість коханому, стійкість та самовідданість. Не бажаючи бути іграшкою своєму чоловіку, якого вона не кохає, Соломія вирішує йти за Остапом хоч на край землі, а саме – на волю, в Бессарабію: «Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…». На цьому шляху вона демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці: «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди». Вона готова тягнути Остапа на собі в буквальному сенсі, про що свідчить епізод, коли її коханого було поранено. Відданість Остапу не мала меж: «Люди добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…»</span>
Кожна країна у своїй вітчизняній літературі має визначну, центральну постать, яка протягом сторіч залишає відбиток у серцях багатьох людей. Таким символом нездоланної української нації, чия велич та могутність охоплює весь світ, є Тарас Григорович Шевченко, чиї твори і досі не втратили своєї актуальності и перечитуються протягом багатьох віків. Саме він є патріотичним символом України.Сам Тарас Шевченко жив у дуже важкий для країни період, коли люди страждали від неволі та кріпацтва, а держава від жорстокої та свавільної імперії. У письменника була дужа тяжка доля. Він народився у великій сім’ї кріпаків, а згодом багато часу перебував у засланнях. Та не зважаючи на все це, Тарас Шевченко спромігся зберегти свій талант і дати надію іншим. Протягом усього свого творчого шляху видатний митець навчає усі покоління не бути байдужим до рідної землі, не зважаючи на всі труднощі та перепони.
Не бути сліпим, боротися за власну волю та свободу. Яскравим прикладом є вірш поета «Минають дні, минають ночі…», який вражає своєю актуальністю і глибинним сенсом. Герой у цьому вірші благає Бога дати йому хоч якусь долю, тільки б не бути байдужим і сліпим, пасивним і не спроможним любити Батьківщину. Краще гірше жити, аніж змиритися зі свої становищем раба. Тобто, тут Тарас Шевченко, як і інших своїх творах виражає свою активну громадську і соціальну позицію вільної людини, усвідомлюючи, що насправді, жоден українець, ні в які часи не буде підкорятися та миритися з неволею. Саме тому великий Кобзар та Пророк спонукає до боротьби за власну долю
Ти і я — це вічне, як небо.Доки мерехтітимуть світи,Будуть Я приходити до Тебе.І до інших йтимутьГорді Ти.
(В. Симоненко)
<span>Гіперболу використовують і письменники у своїх творах. Так, А. Лотоцький в оповіданні «Михайло-семиліток» описує останню допомогу Михайлика рідному місту, використовуючи гіперболу: «І що махне мечем по правий бік, — то ворог, як порубане дерево, паде; що махне мечем по лівий бік, — то ворог, як підкошена трава, стелиться. І заки Михайлик переїхав ворожий табір, усі печеніги покотом неживі лежали».</span>