Головний герой - підліток Павлусь.
Карий — зловісна постать, душогуб, жорстокий грабіжник, безбожник, потурнак, митець вигадувати муки, харциз. У нього «світилися очі, мов у вовкулаки». Пін убивав і продавав людей. Жінки дітей ним лякали.<span>Головний герой повісті - підліток Павлусь.
Харциз - розбійник
Потурнак - потурчений.
Андрій Судак (дідусь)
Степан Судак(батько)
Петро Судак (брат)
Дід Панас (січовий бандурист)
Семен Непорадний (митець орудувати арканом)
Недоля (людяний сотник)
Остап Тріска (хоробрий ватажок)
Остап Швидкий (невільник - українець, татарський бранець)
Гусейн (татар - бранець)
Мустафа - ага (татар - бранець)</span>
Трава
Одного разу
Піздно вночі
Трава розквітла на лугу
І я побачив
Чисті очі
Немов то в казці,на яву.
Я вважаю, що не існує людини, яка б не мала захоплення. Воно може приносити і задоволення, і прибудок.
По-перше, хобі допомагає людині розвиватися духовно та відпочивати від буденних справ. Яскравим прикладом із української літератури є твір Лесі Українки "Лісова пісня". Головний герой, Лукаш, полюбляю робити сопілки та грати на них.
По-друге, улюбленна справа, в якій ти добре розумієшься, може приносити прибуток. Не можна не згадати Омелька Кайдаша з повісті Івана Нечуй-Левицького "Кайдашева сім'я". Він майстрував воза, що й приносило йому прибуток.
Отже, кожна людина повина мати своє хобі. Воно допомагає відпочивати та розвиватися.
У оповіданні "Дорогою ціною" Михайло Коцюбинський, услід за Тарасом Шевченком, Нечуєм-Левицьким, опоетизував волелюбний дух трудящих України. Остап Мандрика був вихований на оповіданнях діда, "який ходив у Січ, а потім різав панів в Умані". Ті розповіді пробуджували в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал. Остап не хотів змиритися з тим, що він, Соломія, дід - не більше, ніж худоба в пана. Він часто згадує, як катували сивого дідуся на стайні, як погрожував оббілувати і його самого пан. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рідної землі, але жити в неволі - гірше смерті. Цією відчайдушністю у своєму прагненні до волі він нагадує козака Голоту, Миколу Джерю, героїв Шевченка.
<span>Та справжнім відкриттям в літературі було створення письменником образу жінки, не тільки покривдженої, стражденної, а й сильної, сміливої, здатної до боротьби за свою долю. "Ваша Соломія - то джерело під час спеки... то завдаток типу жінок, що уміють боронити себе", - так визначала цей образ відома громадська діячка того часу Н. Кобринська. Щоб бути справжнім товаришем Остапові, вона жертвує своєю красою, чудесними косами. Засмучені очі Соломії не покидають з того часу нашу уяву. Бачимо їх, коли з жахом стежить Соломія за високими вогняними горами палаючих плавнів і в останньому відчаї кличе тяжко пораненого Остапа; коли на човні разом з Іваном готує напад на турецьких козаків, щоб звільнити свого коханого; коли чорна безодня дунайської води заховує тіло... </span>
<span>Дорогою, найвищою ціною заплатила Соломія за жадання бути вільною, гірку ціну дав за волю Остап: все життя списане на спині, а половина душі навіки залишилася в Дунаї. Такий трагічний кінець оповідання ще раз підкреслює волелюбність українського народу, його прагнення будь-якою ціною добитися свободи.</span>
Одяг кращий новий, а друг старий.