Мавка — лісова дівчина — живе серед дивовижної природи, серед своїх братів та сестер. У них єдина душа, вони живуть єдиними почуттями, тому і не дозволяє Мавка Лукашеві надрізати ножем березу: «Не убивай! » Своїм серцем вона відчуває навколишню красу: відчуває її в шелесті дерев, щебетанні птахів, навіть у тому, як Лукаш грає на сопілці: Як солодко грає, Як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає/ Йде з самої глибини душі Мавки той дивовижний світ, що змінює усе навкруги, роблячи чарівним. Змінюється і Лукаш, який бачить у ній «королівну» , і намагається стати подібним до неї. Але, як каже Мавка. смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись.
Вона — дивовижна «королівна» лісу, яка є власником сердечного цвіту, «що скарби творить» . Сааме цей цвіт дає їй відчуття прекрасного, не дає загинути її чистому серцю. Має вона в серці «те, що не вмирає». Це її духовна краса, це її чисті почуття, які не зміняться ніколи, як не зміниться і сама Мавка: Чи ж то ганьба, що маю серце не скупе, що скарбів воно своїх не криє, тільки гойно коханого обдарувало ними…
Не вбивають її шире серце ні докори Лукаша, ні злі слова його матері, ні сміх глумливий Килини. Вона — Мавка, а значить вільна, незалежна, хоч ніколи і не забуде свого кохання. Вона хоче вірити в щастя, навіть коли коханий відвернувся від неї: То дай мені святкові шати, діду! Я буду знов, як лісова царівна. І щастя упаде мені до ніг, благаючи моєї ласки! Не вмерло її живе серце, вона не впала у відчай; її душа хоче жити, хоче, здається, обійняти увесь світ. Мавка не йде до «Того, шо в скалі сидить» , який називає її неживою. З яким гнівом вона відповідає: Ні, я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, шо не вмирає.
Мавка не може вмерти, адже вона, перш за все, лісова істота, яка наділена безсмертям. І хоч, закохавшись, отримує душу, вона житиме вічно, навіть перетворившись у вербу. З цієї верби вийде сопілка, яка буде промовляти до людей, намагаючись змінити їхнє життя.
Занапастив свою душу Лукаш, хоч і мав у серці свій «скарб» , але був він, мабуть, значно меншим, ніж у Мавки. Ця людина не змогла «дорівнятись» до себе самої. Здається, що її життя було нікому не потрібне. Але ні, він «душу дав» Мавці. А значить, вона буде жити вічно: Будуть приходити люди вбогі й багаті, веселі й сумні, радощі й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде.
Краса ніколи не вмирає, особливо духовна краса. Вона перетвориться у щось інше, буде мати інші форми, ідеальні чи матеріальні, але не вмре. Це ро-вуміє Мавка, тому що це вона має в серці. І хай ми не побачимо живої Мавки, в нашій пам’яті назавжди залишиться її чудовий спів — спів сопілки, яким промовляє до нас її душа: <span> Легкий, пухкий потлеиь ляже, вернувшися в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю — стане початком тоді мій кінець.</span>
Україна завжди славилась своїми сильними людьми. Проте раптово серед незаслужено забутих силачів віднайшлась істинно прекрасна і чарівна людина Іван Сила, справжнє прізвище якого Фріцак. О. Гаврош у своєму творі "Неймовірні пригоди Івана Сили" спробував відтворити образ уславленого українського силача та борця, що був визнаний найсильнішою людиною нашої планети. Іван втілює себе риси благородної людини, що спроможна заступитися за того, хто цього потребує. Так, перебуваючи на вокзалі, він допоміг злодію, який видався йому німим, врятувавши чоловіка від привселюдного побиття. Звичайно, злодій згодом виявився зовсім не німим, проте у такому вчинку Іван показав свою добродушність.І дуже прикро, коли поряд із благродство співіснує неправда та зажерливість. Іван Сила - сильна з дитинства людина. Так, батько відправив парубка з дому, бо родина була многодітна, а хлопець їв за чотирьох. Настільки талановитий від природи хлопець не зміг не звернути на себе увагу видатних тренерів, так Іван опинився серед чемпіонів. Проте його заслуги ще у щоденній праці. Жодна людина не спромоглася б досягти висот, якби не тяжка робота над собою та власним тілом. Щирий, завзятий і чесний хлопець не раз потрапляв у дивні та неприємні історії, проте кожно разу знаходив достойне розв’язання кожної зі своїх проблем. О. Гаврош не порушив закону жанру казки, адже зрештою добро і благородство перемогло.
Искусство обогащает нашу жизнь. А один из его видов – литература встречает нас в самом начале жизненного пути и остается навсегда. Книга, подобно заботливым родителям, воспитывает и учит нас. Читая в детстве сказки, мы учимся отличать добро от зла, правду от лжи, добродетель от подлости.Литература учит чувствовать, понимать, сопереживать. Ведь каждая книга заставляет нас задуматься о том, что же хотел донести автор своим произведением. Какую мысль он вложил в свое творение? Узнавая новых героев, постигая их чувства и мысли, мсы начинаем лучше разбираться в людях, окружающих нас, а главное в себе. Недаром, многие великие деятели культуры и науки в минуты душевного волнения брали в руки художественную литературу. Они находили в ней спокойствие и удовлетворение. Книги способны помочь, найти верный жизненный путь, разыскивая который мы часто путаемся.Но это не все достоинства литературы. Благодаря ей мы узнали много нужной и полезной информации. Так, например, о походе князя Игоря было сохранено очень мало источников, а литературное произведение «Слово о полку Игореве» пролило свет на многие неизвестные факты.Описывая быт и нравы своего века, писатель помогает нам составить картину времени.Книга даже способна повлиять на ход реальной жизни читателя. Например, прочитав рассказ Шолохова «Судьба человека», многие люди, жизнь которых была сходна с судьбой героя этого произведения, воспряли духом и нашли в себе силы жить дальше.<span>Думаю, в этом и есть великая сила искусства литературы.</span>
Краєзнавство, <span>всестороннє вивчення певної частини країни, міста або села, ін. поселень місцевим населенням, для якого ця територія вважається рідним краєм. </span>Детектив- різновид творів у яких розкривається певна таємниця або злочин.
Человеку нужен смех для того что-бы выражать свои эмоции,чувства. Смех это как часть самого человека. Бывают разные люди например скромные они хоть не так часто но улыбаются.каждому человеку присущи разные черты характера.Смех уже вошёл как образ жизни...ним мы каждый день выражаем , свою радость, за себя или за когото ещё.люди не будут общятся с теми людьми которые не умеют веселится...с ними будет скучно