І знову осінь. Останні пожовклі лимточки опадають на землю. Легкий, та вже холодний вітерець колихає безлисті дерева. Десь у небі чується тужливе прощання журавлів з рідною землею. У саду під яблунею лежать перестиглі яблука, про які усі забули. Уздовж стежини стелиться уже пожовкла трава. Легкий накрапає дощик з темного від хмар неба. У калюжах відзеркалюється чаруюча осіння краса.
Усе довкола готується до зимового сну. Білка-пустунка поспіхом збирає останні горіх. Її шерсть уже має сіруватиу віттінок. Повітр'я уже наповнене осіньою прохолодою.
Природа готується до приходу зими.
Жанр «Блакитна панна»: ліричний вірш. Вид лірики: пейзажна (весняні настрої). Віршовий розмір: нерівностопний хорей. Римування: перехресне (абаб). Тема «Блакитна панна»: «має крилами Весна запашна, лине все в прозорих шатах, у серпанках і блаватах…» Ідея «Блакитна панна»: довгожданна, нездоланна… ось вона — Блакитна Панна!… Художні засоби «Блакитна панна» епітети: весна запашна, прозорих шатах, вродою святою, неземною чистотою, променистою росою метафори: » сміючись на пелюстках, на квітках» порівняння: а вона, як мрія сна чарівна гіпербола: сміючись на пелюстках, на квітках анафора: має крилами Весна запашна окличні речення: ось вона — Блакитна Панна! ЇЇ виспівує: » Осанна!» інверсія: лине все, крізь блакить майорить, сяє вродою, сміючись на пелюстках Провідний мотив: возвеличення краси природи та єдність її з мистецтвом. Блакитна панна – це образ-символ Весни «у серпанках і блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного героя:
Джерело: http://dovidka.biz.ua/blakitna-panna-analiz-virsha/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Невеликий за обсягом вірш Р. Кіплінга «Якщо» увібрав у себе одну з головних ідей його творчості — формування ідеології особистості, панування ідеї вищого морального ґатунку. Такий світогляд, який показує автор у своєму вірші методом анафори, почав формуватися в нього з дитинства. Так, навчаючись у пансіоні, ще хлопчиком він зазнав знущань та принижень з боку вихователів. Таке життя на підсвідомому рівні сформувало його прагнення до справедливості та збереження гідності, спонукало до боротьби за власну свободу та незалежність від життєвих обставин. Ще підлітком під час навчання в чоловічій школі, він навчився протиставляти особистість насильству як організованій системі в певній спільноті.
Працюючи репортером, висвітлюючи вчинки людей в різноманітних екстремальних ситуаціях: війни, епідемії, катастрофи, тяжкі умови праці, Р. Кіплінг викарбував модель поведінки людини. Р. Кіплінг бере за взірець поведінку та вчинки «білих людей», які несуть, на його погляд, просвітницьку й позитивну місію в суспільстві. Ці люди — романтики, віддані неписаному «кодексу честі». Насамперед — це люди дії, які на краю світу в складних умовах будують дороги, мости, лікують, керують, захищають. Взагалі — розбудовують цивілізацію «білих». (За таку позицію йому часто дорікали расизмом.)
У вірші «Якщо» Р. Кіплінг ніби підсумовує свій життєвий досвід, концентрує його у фрази, що як постріл вражають свідомість людини, змушують її приміряти риси ідейної моралі та вчинків на себе, ніби запитуючи: «А чи зміг би я так діяти, як пише Р. Кіплінг у своєму вірші?» На перший погляд, модель, запропонована Р. Кіплінгом, дуже проста і направляє людину до вчинків простих категорій: «добро-зло», «життя — смерть», «дія — пасивність». Проте вражає сила глибокого проникнення у свідомість ідей письменника про місце справжньої людини в суспільстві. Спокійна рішучість у будь-якій ситуації, віра в самого себе, зневага думки натовпу, пронизує читача, немов удар струму. У своїй творчості, як правило, письменник будує моральні принципи поведінки людей, не розділяючи в абсолюті добропорядні вчинки від гріховних або неблагополучних, не розмежовуючи їх різко. Але у вірші «Якщо» він підносить до абсолюту етичну цінність таких рис людей, як мужність, енергійність, стійкість. Р. Кіплінг оспівує у вірші філософію, направлену на дію розбудови. Тільки своїми діями людина стверджує цивілізаційний шлях. Так, втративши всі сили під час досягнення мети, після поразок та невдач, людина знов і знов відновлює свої цілеспрямовані дії у вибраному напрямку. Автор показує, що взірець «справжньої» людини — це концентрація сили духу на грані неможливого. Коли всі сили вичерпані, усе втрачено, за певних умов людина спроможна, «зціпивши зуби», триматися в руслі особистих ідеалів.
<span>Людині належить час, і діяти в часі вона повинна гідно, як володар свого життя, підносячись над своїми пороками та недоліками. Час є однією з найважливіших категорій для людини дії. Тому марнувати його на вчинки, які не відповідають «кодексу честі», людина не повинна.
</span>
Україна багата на талановитих людей. Одним з найвідоміших та
найславетніших її синів є Григорій Савич Сковорода. Він вів просте
життя, проте саме він вказав нам стежку до щастя, злагоди та спокою -
стежку сродної праці.
Спочатку варто розібратись, що собою представляє сродна праця. Відповідь
треба шукати в самому слові. «Сродна» - «с роду», тобто «з народження».
На мою думку, сродною працею можна назвати ту роботу, від якої людина
отримує задоволення. Це те, до чого в людини лежить душа, без чого
неможливо уявити життя. У творчості Г. Сковороди ми зустрічаємо багато
прикладів сродної праці. Найяскравішим з них є байка «Бджола та
Шершень».
Бджола – уособлення людини працьовитої, яка знайшла своє покликання.
Шершень – звичайний нахлібник, що не має в житті ані мети, ані способу
її досягти. Хто ж з них є щасливішим? На перший погляд здається, що
Шершень. Чому? Бо він не гне спину, але користується готовим результатом
(їсть мед, здобутий бджолами). Та ні, не все так просто. Насправді
щасливою й задоволеною життям є Бджола. Вона не тільки має мед, але при
цьому вона займається улюбленою працею. «А без сього жити, навіть
купаючись у меду, для нас найлютіша мука», - каже вона.
Ця байка є виразним прикладом сродної праці та її ролі в житті людини.
На цю тему можна привести багато прикладів не тільки з літератури.
Наприклад, творча особистість ніколи не буде щаслива, якщо не малюватиме
чи писатиме вірші. Згадайте, як тяжко було Тарасу Шевченку в часи
десятилітнього заслання, коли сам цар написав на його справі «Із
забороною писати та малювати».
Історія знає багато схожих прикладів, та всі вони відображені в роботах
Григорія Савича: байках, віршах та афоризмах. Треба шукати своє місце в
житті, завжди щось робити, чимось займатись – саме тоді сродна праця
ввійде в твоє життя й завжди приноситиме гарні плоди. Бо «ніщо не
втрачено, якщо не втрачено все,» - саме таке життєве кредо ми можемо
перейняти у філософа, поета, педагога Григорія Сковороди.