Невеликий за обсягом вірш Р. Кіплінга «Якщо» увібрав у себе одну з головних ідей його творчості — формування ідеології особистості, панування ідеї вищого морального ґатунку. Такий світогляд, який показує автор у своєму вірші методом анафори, почав формуватися в нього з дитинства. Так, навчаючись у пансіоні, ще хлопчиком він зазнав знущань та принижень з боку вихователів. Таке життя на підсвідомому рівні сформувало його прагнення до справедливості та збереження гідності, спонукало до боротьби за власну свободу та незалежність від життєвих обставин. Ще підлітком під час навчання в чоловічій школі, він навчився протиставляти особистість насильству як організованій системі в певній спільноті.
Працюючи репортером, висвітлюючи вчинки людей в різноманітних екстремальних ситуаціях: війни, епідемії, катастрофи, тяжкі умови праці, Р. Кіплінг викарбував модель поведінки людини. Р. Кіплінг бере за взірець поведінку та вчинки «білих людей», які несуть, на його погляд, просвітницьку й позитивну місію в суспільстві. Ці люди — романтики, віддані неписаному «кодексу честі». Насамперед — це люди дії, які на краю світу в складних умовах будують дороги, мости, лікують, керують, захищають. Взагалі — розбудовують цивілізацію «білих». (За таку позицію йому часто дорікали расизмом.)
У вірші «Якщо» Р. Кіплінг ніби підсумовує свій життєвий досвід, концентрує його у фрази, що як постріл вражають свідомість людини, змушують її приміряти риси ідейної моралі та вчинків на себе, ніби запитуючи: «А чи зміг би я так діяти, як пише Р. Кіплінг у своєму вірші?» На перший погляд, модель, запропонована Р. Кіплінгом, дуже проста і направляє людину до вчинків простих категорій: «добро-зло», «життя — смерть», «дія — пасивність». Проте вражає сила глибокого проникнення у свідомість ідей письменника про місце справжньої людини в суспільстві. Спокійна рішучість у будь-якій ситуації, віра в самого себе, зневага думки натовпу, пронизує читача, немов удар струму. У своїй творчості, як правило, письменник будує моральні принципи поведінки людей, не розділяючи в абсолюті добропорядні вчинки від гріховних або неблагополучних, не розмежовуючи їх різко. Але у вірші «Якщо» він підносить до абсолюту етичну цінність таких рис людей, як мужність, енергійність, стійкість. Р. Кіплінг оспівує у вірші філософію, направлену на дію розбудови. Тільки своїми діями людина стверджує цивілізаційний шлях. Так, втративши всі сили під час досягнення мети, після поразок та невдач, людина знов і знов відновлює свої цілеспрямовані дії у вибраному напрямку. Автор показує, що взірець «справжньої» людини — це концентрація сили духу на грані неможливого. Коли всі сили вичерпані, усе втрачено, за певних умов людина спроможна, «зціпивши зуби», триматися в руслі особистих ідеалів.
<span>Людині належить час, і діяти в часі вона повинна гідно, як володар свого життя, підносячись над своїми пороками та недоліками. Час є однією з найважливіших категорій для людини дії. Тому марнувати його на вчинки, які не відповідають «кодексу честі», людина не повинна.
Читали ми про тебе на уроці. Легенда крізь віки дісталася до нас. Скажу відверто, що обурювались всі. Хіба є злочином – в уяві оживити мишеня з багряного кленового листочка?!
Чому тебе боявся твій сусід, мені вже зрозуміло. Він був звичайний, у наші часи ще кажуть "сірий". Твоя фантазія, яскравість, небуденність його лякала. Це зовсім не провина. У нас це зветься "креативність" чи творчість небайдужої душі. Таких людей, як ти, не так уже й багато, їх називають "білими воронами".
Поганий той закон, який карає беззахисну дитину-сироту лише за те, що не така, як інші. Але втішає, що в скрутну хвилину ти мала рідну душу й захисника, грайливий чорного кіта, який допомог тобі протистояти буденності і сірості, уникнути безглуздя вироку.
Дорога Анна, я бажаю тобі залишатися завжди яскравою і творчою особистостью і ніколи не втратити своєї неповторності.
На мою думку не все в житті вимірюється грошима. Життя це складна стежина в житті людини. На цій стежині є і добре і погане. Але людина повинна завжди робити тільки добрі справи , незалежно від того чи в неї є гроші чи немає. Людина завжди має залишатися людиною.
Блакитна дитина — це янгол, яким змалювали батька в дитинстві мати й бабуся. Насправді він був звичайним хлопцем, і в його шкільному житті було багато пригод — веселих і не дуже. Батько згадує, яким він був у віці свого сина, й краще розуміє свою дитину.
<span>Окрім бешкетів та розваг, Толик помічає у житті важливі речі й цінує їх: вміння мріяти, товаришувати, відповідальність за молодших і слабших, прагнення до добра й справедливості, тонке відчуття краси природи, її благотворного впливу на людину, почуття гумору. </span>
<span>Риси характеру Толі: </span><span>добрий ,</span><span>веселий ,</span><span>хвалькуватий ,</span><span>мрійник,</span><span>відповідальний ,</span><span>справедливий,</span><span>завжди допоможе.</span>
Головний герой - підліток Павлусь. Карий — зловісна постать, душогуб, жорстокий грабіжник, безбожник, потурнак, митець вигадувати муки, харциз. У нього «світилися очі, мов у вовкулаки». Пін убивав і продавав людей. Жінки дітей ним лякали.<span>Головний герой повісті - підліток Павлусь.