Івоніка любив її (землю). Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.
А що має бджола з того, що мед збирає? А що має земля з того, що родить і нас годує? А що мають тато й мама з того, що мають нас і годують? Що, питаюся? Так уже Бог дав, і так мусить бути.
Але Бог добрий, простить людям, хоч як вони його гнівають, хоч мордують одні одних, убивають, ошукують, присягають фальшиво, крадуть. Він все ще добрий для них.
Дні числить Бог, а ми маємо лиш на голові те, аби їх прожити.
Доки мені Бог сил дасть і доки буду жити, буду робити… Наша доля працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця.
Чоловік без землі нічого не значить.
Хто не любить землі, той її не потребує мати.
Я живу у гарному краю тут гарнесенькi квiти якi я кожен ранок бачу у себе на вулицi. Ще тут ростуть дерева с зеленим листячком вони стоять на вулицi як чогось чекають мабудь вони чекають сонечка. Ще тут дуже багато лiciв у якому ростуть гриби.
У цьому краю багато гарних тварин, дерев i квiтiв.
В мене є тваринка. Це папуга. Його ім'я Кеша. Він дуже любе йсти квіти, фрукти ,корм.... Кеша живе у клітці на кухні. Він говорящий папугай, був такий випадок коли до нас прийщли гості а Кеша голосно крикнув"Караул гості прийшли" . Усі сміялися з Кеші. Він найкращий мій друг !
Про історичну основу думи про Марусю Богуславку говорити складно, оскільки достовірних відомостей до нас не дійшло. Вважають, що образ Марусі Богуславки — головної героїні твору — це збірний образ, який не має конкретного історичного прототипу, хоч відомо, що іноді вродливі українські дівчата-полонянки, потурчившись, займали видні місця при дворах турецьких вельмож (наприклад, дружина Сулеймана І Роксоляна). Бували випадки, коли дівчата-полонянки потрапляли в гарем, ставали дружинами турецьких багатіїв, навіть мали від них дітей. Та до кінця життя в глибині їхньої свідомості жеврів патріотичний вогник і не забувалася провина перед рідною Батьківщиною, не затухало почуття до рідного батьківського краю, рідної землі. Великі муки терпіли такі люди, часто це було трагедією їхнього життя. Ось в цій думі і розповідається про дівчину-полонянку «Марусю, попівну Богуславку», яка, потрапивши в полон, «потурчилась, побусурманилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного» — стала дружиною багатого «пана турецького».