Гуцули-тонко її відчувають, уміють користуватися її дарами, жити у злагоді з добрими й злими духами. Уявлення про чисту і нечисту сили, про добро і зло формуються у дитинстві, але не зникають і в дорослому віці, набуваючи інших форм, іншого втілення.Повість М. Коцюбинського "Тіні забутих предків" посідає особливе місце у творчості М. Коцюбинського. Це художнє відкриття письменником загальноукраїнському читачеві життя народу Гуцульщини, тієї чарівної частини української землі, яка протягом століть була відірвана від Великої України. Письменника надзвичайно захопила самобутність і неповторність цієї чарівної гілки на дереві життя українського народу. У повісті Гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали і бачили її самі гуцули, котрі вірили в те, що природа одухотворена, жива, діюча, населена добрими і злими духами.Усі члени родини були дружними. Гуцули — справжні діти природи, яку вони сприймають як живу істоту, чарівну і загадкову. "Тіні забутих предків" — це поетична і глибоко психологічна, лірична і філософська повість, у якій письменнику вдалося майстерно й правдиво відтворити картини життя і праці гуцулів, цього самобутнього народу
Природа для гуцулів — це і джерело натхнення.Смерть — це не кінець існування людини. Тіло помирає, але залишається дух. Можливо, це нове життя людського духу і святкують гуцули, танцюючи, співаючи та сміючись над тілом померлого.Теми які Коцюбинський розробляє в межах цього величезного часового масштабу, — життя і смерть, людина і природа, кохання і ненависть, язичництво і християнство — є темами вічними. Майстерність, з якою письменник це робить, зумовлює непересічне значення його твору.
Бура мглою небо кроет
Вихри снежные крутя
Є у любій нашій школі різні типи класів.
І чимало в нашій школі класів-лоботрясів.
У цих класах добрі діти, гарні та веселі,
І відразу після школи мчаться до оселі.
Не цікавить їх навчання та не тягне в школу,
Їм пошвидше би до друзів і собі додому.
У цих класах усі діти ну зовсім не вчаться.
І заходити до них вчителі бояться.
Діти скачуть та грохочуть, голасно сміються,
Їх ніяк не зупинити - жарти так і ллються.
І навіщо вони ходять в нашу гарну школу?
Краще взялися б за розум та і йшли додому.
Оповідання Джеймса Олдріджа «Останній дюйм» – один з найглибших й найяскавіших творів літератури двадцятого століття, хвилюючий та життєстверджуючий. В творі ідеться про проблеми батьків та дітей, про непорозуміння та самотність, віддалення близьких людей один від одного.Головні герої твору — хлопчик Деві та його батько Бен. У свої десять років Деві дуже самотній — чужий батькові та непотрібний матері. Батьки займаються кожен своїми справами, вирішують свої проблеми, намагаються влаштувати особисте життя, незважаючи на хлопця. Не розуміючи, що Деві — дитина, яка потребує любові, уваги та турботи. Не замислюючись над тим, що згаяний час все більше віддаляє рідних людей один від одного, роблячи їх чужими. Ця проблема актуальна і сьогодні. Дорослим не завжди вистачає часу на власних дітей. Часто-густо це призводить до сумних наслідків.На щастя, трагічна подія, що сталася в Акулячій бухті, допомогла Бену переоцінити своє життя та свої цінності, зрозуміти сина та його почуття.На прикладі Бена і Деві Джеймс Олдрідж вчить читача не гаяти час на неважливі речі, не марнувати шанси, які дає життя, не опускати рук в складних обставинах, з повагою та турботою відноситись до своїх близьких. Адже кожна людина заслуговує на увагу та любов.
<h3>Любов до сестри, своєї Батьківщини штовхала його вдалекі світи на пошуки. Коли він опинився у Мустафи, він відчував, що майже у цілі. Його волелюбний характер, цілеспрямованість дали можливість Павлусеві витримати жорсокі знущання Мустафи.</h3>