Рідною мовою належить вважати мову своєї націїї,мову предків, яка пов*язує людину з її народом, з попередніми поколіннями,їх духовними надбаннями.
Людина, яка не розуміє значення рідної мови, віддаляє себе від культурно-історичного досвіду і досягнень свого народу, його культурно-духовних надбань. Для неї вмовкає українська пісня, дума, легенда,перед нею зачиняє двері мистецтво рідного слова.Сьогодні культура і мова виявилися об*єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства.Мабуть,ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності...
Мовна культура - це надійна опора у вираженні незалежності думки,розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патриотизму. Культура мови - це культура нашої души.
Трагедія походить від смерті і зникнення Бога Діонісія та настання безплідної зими , а комедія воскресіння та повернення Бога Діонісія та з приходом родючої весни .
<span> Повість Ярослава
Стельмаха ”Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера ” розповідає про
веселі, незвичайні, таємничі пригоди.</span><span> Головні герої твору Дмитро Омельчук
і Сергій Стиценко. Вони звичайні школярі-шестикласники з Києва. Хлопці добрі та
чемні. Це видно у їхньому спілкуванні з друзями та дорослими. Любов до книжок
допомогла стати їм винахідливими. Вони перечитали майже всю бібліотеку. На зло
Митько та Сергійко завжди відповідали добром. А наполегливість та довіра один
до одного допомогла їм подолати всі труднощі. </span><span> Хлоп’ята завжди прагнули пізнавати
багато цікавого вони хотіли побачити невідомого звіра, що жив в озері про якого
їм розповів чотирнад - цятирічний
Василь. Ось і вирішили хлопці вистежити та сфотографувати таємничого мешканця
сільського озера. Вони оселилися в курені який був збудований неподалік озера.
Друзі вже уявляли собі, яка буде сенсація в науковому світі, як здивується
вчителька ботаніки, коли виявиться, що вони стали першовідкривачами Митькозавра
з Юрківки. Не зважаючи на те, що Василь обдурив їх і вигадав дивну, неіснуючу
тварину, хлопці врятували його від загибелі. Бо завдяки Василю вони багато
читали про те, чого не знали, але так їм кортіло дізнатися. Книжки відкрили для
них досі невідомий світ.</span><span> <span>Зараз у нашому
сучасному житті не вистачає таких
образів, як Сергій та Митько. Вони чемні, добрі, мужні, винахідливі та
наполегливі. У наш час таких людей мало, більше злих, жорстоких, лінивих і
недоброзичливих. А ще вони відкрили один одного
і зрозуміли: справжня дружба долає всі перешкоди, змушує дбати про
друга, виявляти турботу навіть у дрібницях.
</span></span>
любляча мати
щирiсть, простота, вiдрiсть,працьовитiсть
повага до людей
набожнiсть
терплячiсть
нiжнiсть
безталаннiсть
жертва тогочасного суспiльства
<span>Суворими барвами змальовано Івана Гонту. Головна його риса –
почуття обов'язку перед народом, відданість його інтересам. Автор
навмисне підкреслює його винятковість, навіть перебільшує риси його
характеру – мужність, незалежність, силу волі. Приєднавшись до
повстанців, узявши в руки «свяченого ножа», Гонта ні перед чим не
зупиняється. Особливо яскраво це показано у глибоко трагічній сцені
вбивства Гонтою своїх дітей. Образ Гонти як людини Шевченко змальовує в
дусі народних традицій. Своїх дітей, що стали католиками, він убиває в
ім'я того, щоб не було поговору, щоб не було зради. Саме цим зумовлені
його слова, звернені до мертвих синів: Сини мої, сини мої! На ту Україну
Дивіться: ви за неї Й я за неї гину.
</span>
Ярема – узагальнений художній образ повстанця-гайдамаки. У передмові до
поеми Т. Шевченко зазначив, що «Галайда вполовину видуманий», а в
примітці додав: «… між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху
Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда був …
наймитом». Це вказує на те, що образ Яреми-наймита, а згодом
повстанця-гайдамаки має реальну основу, хоч у його створенні велика роль
належить творчій уяві, бажанню автора показати позитив характеру героя.
Ярема постає як типовий образ повстанця-гайдамаки, учасника всенародної
війни проти польсько-шляхетського панування, у ньому втілені кращі риси
народного характеру. Він сповнений ненависті, лютого гніву до ворогів і
прагне помститися їм за всі кривди. Це почуття приводить Ярему в
гайдамацький загін Максима Залізняка, де він своєю мужньою
безкомпромісною поведінкою здобуває загальну шану. Із наймита, над яким
знущається хазяїн-корчмар, Ярема перетворюється на грізного месника,
стає незламним борцем за народну волю й права. Він буває страшний у
своєму праведному гніві: «А Ярема – страшно глянуть – По три, по чотири
так і кладе».