«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ».«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався» .«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...».Мар’яна говорить Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/8886574#readmore
Як краще розповісти про похід Ігорів — за зразком давнього співця Бояна
чи за вимогами сучасності? Ігор Святославович укріпив ум силою, а серце
вигострив мужністю й повів свої хоробрі полки на землю Половецьку за
землю Руську.
Ігор чекає свого брата Всеволода. А в того вже бистрі коні осідлані
стоять під Курськом, воїни вправні, шукають собі честі, а князю — слави.
Глянув Ігор на світле сонце, а воно тьмою закрилося. Сказав князь
воїнам: "Браття і дружино! Краще полягти в бою, ніж потрапити в полон.
Хочу списа переломити край поля Половецького, хочу голову зложити або
напитися шоломом із Дону!"
Було затемнення сонця, птахи кричали, звірі ричали. Половці,
побачивши Ігореве військо, побігли до Дону. Зранку в п’ятницю перемогла
Ігорева дружина, забрала багатство — і золото, й дорогі тканини, й одяг.
Усім тим мостили болото, щоб проїхати далі.
Другого дня рано криваві зорі встали, чорні хмари з моря йдуть,
хочуть закрити чотири сонця на ріці Каялі біля Дону великого. О Руська
земле, уже за горою єси!
З ранку до вечора гримить бій, летять стріли, тріщать списи. Чорна
земля кістьми засіяна і кров’ю полита. Буй-тур Всеволод стоїть в
обороні. Падають його стяги. Ігореві жаль брата, завертає він свої полки
на поміч. Три дні билися, і впали стяги Ігореві. "Тут пир докінчили
хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руську". Навіть
трави й дерева нахилилися з жалощів.
Припинилися походи князів на половців, розпочалися сварки, усобиці, а вороги тим часом на Руську землю прийшли з перемогами.
Горе розлилося по Руській землі. У цей час князь Ігор пересів із сідла золотого у сідло невольниче.
А Святослав у Києві в цей час побачив поганий сон. І сказали йому
бояри, що полягло хоробре Ігореве військо, загинув Всеволод, а самого
Ігоря взято в полон.
Сказав тоді великий князь Святослав золоте слово, зі слізьми
змішане, про те, що рано брати виступили проти половців, собі слави
шукаючи. Далі він згадує всіх колишніх князів і жалкує, що мало дбали
вони про рідну землю, більше про свою славу та багатство.
На Дунаї плаче Ярославна, хоче зозулею полетіти до свого князя
Ігоря, утерти йому криваві рани. Вона звертається до вітра, щоб не метав
стріли на князеву дружину, до Дніпра й сонця, щоб допомагали її ладові.
Ігор у полоні не спить, думає про втечу. Овлур дістав йому коня, і
мчить Ігор сірим вовком до Дінця. Йому допомагають і трави, і птахи, і
звірі. Половецькі князі Гзак і Кончак не наздогнали його. Повертається
Ігор на Руську землю, яка радісно його зустрічає: на небі ясно світить
сонце, скрізь лунають пісні дівчат, навіть на далекому Дунаї. Під
радісне вітання Ігор прибуває до Києва.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Давньоруська пам’ятка невідомого автора "Слово..." є перлиною
критського ліро-епосу. У ній чітко прослідковується ідея єдності руських
земель, засуджується егоїзм руських князів, їхні міжусобиці, розбрат,
які призвели до поразки Ігоревого війська. Разом із тим автор
захоплюється силою й мужністю князів, які готові полягти за землю
Руську, підтримати її честь. Вражає не лише патріотизм автора, а і його
висока поетична майстерність та ліризм.
Дід Савко – рибалка, перевізник через Десну. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. dovidka.biz.ua Був би він схожий на Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору сверт не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/nich-pered-boyem-golovni-geroyi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
<span>Тема: Розповідь про різноманітний вибір людини у своєму житті.
Ідея: Возвеличення прагнення кожної людини мати свій життєвий вибір.
Основна думка: Я б вибрав найвищу почесть: У чистім полі і чеснім бою На чорному мармурі ночі Зорю записати свою!
Жанр: Громадянська лірика.</span>
<span>Художні засоби.
Метафори: «гойдається... маятником Життя», «сурмлять журавлі», «люди відкрили...зіницю нової зорі».
Антитеза: «На чорному мармурі ночі Зорю записати свою!». Епітети: «чистий бій», «теплий легіт», «вічна колиска». Риторичне запитання: «Тихенько: чи жив, чи й не жив?» Риторичний оклик: «Зорю записати свою!»</span>
Мистецтво - це художня творчість в цілому - література , архітектура , скульптура , живопис , музика , танець , театр , кіно ... Тобто все те , що створила людина , все те , що радує слух , на що ми з задоволенням дивимося .
Давайте розглянемо один з елементів мистецтва. Наприклад , літературу. Часто кажуть , що люди стали менше читати художню літературу , що зараз купують тільки " бульварну книгу" . Але й таке " бульварне " чтиво , воно теж говорить про культуру країни , точніше про деградацію суспільства. Пам'ятайте , наші батьки збирали повні зібрання творів О.С.Пушкіна , Л.М.Толстого , А.П.Чехова та інших великих авторів і поетів. З нашими батьками було приємно спілкуватися , їх було приємно слухати. А ми - сьогоднішня молодь - на якому "великому російською " говоримо? А чи зможуть його зрозуміти наші діти? Ми пишемо короткі sms -ки по телефону , якимись скороченими словами спілкуємося в інтернеті .
<span>Втрачаючи таке важлива ланка в мистецтві як література , ми втрачаємо нашу рідну мову , ми втрачаємо наше майбутнє і майбутнє своїх дітей. І хочеться сказати величезне спасибі тим , хто намагається вкласти в нас бачення прекрасного , хто пише вірші , хто записує музику на ці вірші , хто створює фільми і ставить спектаклі. Адже яке мистецтво сучасного суспільства , таке і саме це суспільство , така й цінність кожної людини ...</span>