1)Звертання: «Гей, нові Колумби й Магеллани», «Кораблі!..», «Україно!..», «Друзі!..».
2)Риторичні оклики: «Напнемо вітрила наших мрій!» «Кораблі! Шикуйтесь до походу!»«Нидіє на якорі душа!» «Півень землю всю не розгребе!» «Шкварити байдужість на вогні!»
3)Риторичні запитання: «Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді?» «Як нам помістити у корито Наші сподівання молоді?»
4)Метафори: «кличуть … у мандри океани», «бухту … облизує прибій», «сподівання помістити», «нидіє… душа», «б’ються груди», «вітер… не остудить».
5)Епітети: «молоді сподівання», «рідний народ», «духовні острови», «вітри тужаві».
6)Тавтологія: «відкрито вже відкрите».
Кожна країна у своїй вітчизняній літературі має визначну, центральну постать, яка протягом сторіч залишає відбиток у серцях багатьох людей. Таким символом нездоланної української нації, чия велич та могутність охоплює весь світ, є Тарас Григорович Шевченко, чиї твори і досі не втратили своєї актуальності и перечитуються протягом багатьох віків. Саме він є патріотичним символом України.Сам Тарас Шевченко жив у дуже важкий для країни період, коли люди страждали від неволі та кріпацтва, а держава від жорстокої та свавільної імперії. У письменника була дужа тяжка доля. Він народився у великій сім’ї кріпаків, а згодом багато часу перебував у засланнях. Та не зважаючи на все це, Тарас Шевченко спромігся зберегти свій талант і дати надію іншим. Протягом усього свого творчого шляху видатний митець навчає усі покоління не бути байдужим до рідної землі, не зважаючи на всі труднощі та перепони.
Не бути сліпим, боротися за власну волю та свободу. Яскравим прикладом є вірш поета «Минають дні, минають ночі…», який вражає своєю актуальністю і глибинним сенсом. Герой у цьому вірші благає Бога дати йому хоч якусь долю, тільки б не бути байдужим і сліпим, пасивним і не спроможним любити Батьківщину. Краще гірше жити, аніж змиритися зі свої становищем раба. Тобто, тут Тарас Шевченко, як і інших своїх творах виражає свою активну громадську і соціальну позицію вільної людини, усвідомлюючи, що насправді, жоден українець, ні в які часи не буде підкорятися та миритися з неволею. Саме тому великий Кобзар та Пророк спонукає до боротьби за власну долю
<span> Зображення людських почуттів у повісті Михайла Коцюбинського Тіні забутих предків.</span>"Тiнi забутих предкiв" − дума про добро i зло, любов i ненависть. Одвiчнi прагнення людини до краси, любовi, добра. Та на перешкодi завжди злi сили, земнi i небеснi. Пiснею переплелись вони в життi Iвана, головного героя повiстi М. Коцюбинського "Тiнi забутих предкiв". Як пpекpасна поезія постає пеpед нами кохання Івана і Маpічки. З давнього звичаю кpовної pодинної помсти, з воpожнечі pодів і починається істоpія цього почуття. Чистого, як небо після літнього дощу, палючого, як пpомені весняного сонця . Та не судилося молодятам щастя: у буpхливому потоці загинула Маpічка, а чеpез кілька pоків, не звідавши щастя з Палагною, з туги за пеpшим коханням помиpає Іван. Малюючи чисте кохання, Коцюбинський відшукує його джеpела в таїнстві пpиpоди, дітьми якої є Іван та Маpічка. Тому й любов у них така віддана. Hе залишає поза увагою автоp обpядовість гоpян, зокpема обpяд поховання. Пpоникливо змальовує письменник в повісті святвечіp. Звучать у твоpі фольклоpні пісні Каpпат.Великий митець назвав свою повість своєpідно − "Тіні забутих пpедків". То хто, чи що є тими тінями . Можливо міфічні істоти, пpо які йде pозповідь у повісті. Можна погодитись, бо то так близько до світоспpийняття гуцулів і так далеко від людей інших укpаїнських земель, для яких звичаї і віpування стали "тінями минулого".Повість ствеpджує пеpемогу світлих сил над темними і ця пpоблема пpодовжує жити і сьогодні. Вона хвилює нас, адже з поступом людства впеpед не поменшало зла. Hавпаки, інколи здається, що воно всесильне. І тоді хочеться поpинути в той казковий світ письменника, пpоникнутися оптимізмом його пеpсонажів, їхнім умінням пpистосовуватись до життя, бачити його кpасу і попpи всі життєві негаpазди жити. Саме викоpистання Михайлом Коцюбинським фольклоpних джеpел наповнило повість "Тіні забутих пpедків" тою силою, що дає наснагу до життя; пpавдою і тим чаpом, які допомагають зpозуміти, що смуток скоpоминущий. Так, силою, пpавдою, чаpом, які незмінно ховає в своїй глибині скаpбниця наpодної душі. Та й у свiтi людей не легше. Народилось в сiм'ї Палiйчукiв двадцятеро дiтей, а живими залишились тiльки п'ятеро. Не раз звучала трембiта, оповiдаючи про смерть у господi Палiйчукiв. Та батько i брат загинули вiд рук ворожого роду. Знала ненависть дорогу i до серця Iванового. Не раз хапався за татову бартку в бажаннi помститися родовi Гутинюкiв. Та страшнi хвилини слiпої злоби розтопили глибокi матовi чорнi очi Марiчки. То була велика i єдина пiсня життя Iванково го, бо вквiтчала всi полонини своїми спiванками про їхнє кохання Марiчка, а з мережаної дудки Iванка "з гори на гору, з поточка на поточок пухала коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима трiпають крильця ." То ж несила було жити Iванковi, коли загинула Марiчка.Цiй свiтлiй силi кохання протиставленi почуття Палагни та Юрка. Не ховаючись нi вiд кого, зраджує вона Iвановi i стає любаскою Юри. Та й вiн, спiзнавшись з нечистою силою, уособлює зло, темну сторону життя<span>Гине Iван, зачарований нявкою. Зло перемагає. Але смертю своєю стверджує вiн невмирущу силу кохання. Заключна сцена повiстi є ще одним тому ствердженням. Перемогу сил життя над смертю ми бачимо в останнiх рядках твору. Ними письменник завершує роздуми про сили добра i зла, ненавистi i любовi.</span>
<span>Как по мне текст гимна "Ще не вмерла Україна" был актуален в 19 веке, когда был написан и в 20 веке когда Украина боролась за свою независимость. Сейчас же нужен более жизнеутверждающий, более оптимистический гимн IMHO.</span>