Сивою давниною віє зі сторінок повісті І. Франка "Захар Беркут". Перед нами постають герої, які вірять у перемогу добра над злом, правди над кривдою, які живуть ідеями спільного порядкування, єдності й добра. Головне для них – це інтереси громади. Живуть вони в глухому селищі Тухля, і очолює громаду тухольців "люблячий батько" – Захар Беркут.Сивий старець, "мов стародавній дуб-велетень", "поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази". Для громади він був усім: пасічником, лікарем, розумним порадником, справедливим суддею, ватажком, головою старійшин. Громада важила для нього дуже багато. Усе життя він допомагав, чим міг, тухольцям (та й не тільки їм). Ще молодим Беркут прагнув приносити користь людям, тому й вирушив на пошуки вчителя, щоб навчитися лікувати людей. Але, окрім лікарських умінь, він набув ще й розуміння того, що щастя й добробут тухольської громади залежать від розумного "ведення громадських порядків, громадської спільності та дружності". Тухольці побачили в ньому наймудрішу та найдостойнішу людину, тому зробили його ватажком громади. І відтоді Захар Беркут не знав іншого життя, як життя в ім'я інтересів громади, усе, що він робив, робив лише з погляду на добро й користь для інших. Незважаючи на свій вік, Захар не може сидіти склавши руки, адже, на його думку, "життя лише доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим".Дев'яностолітній старець, який багато бачив і багато знає, є головою та розумом громади: за його порадами збудували дорогу, яка служила засобом зв'язку між тухольцями й мешканцями навколишніх сіл; його порадами було переможено ворога й урятовано життя не тільки тухольської громади, але й їхніх сусідів. Захар Беркут виховав у людей почуття власної гідності та волелюбність. На громадській раді він відстоює права громади від князівських і боярських зазіхань, гідно тримається перед боярином Тугаром Вовком, який заявив свої права на тухольські землі: "Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших".Беркут – справжній патріот своєї землі. Розповідаючи тухольцям про знаки на прапорі, він закликає ніколи не здаватися й до останньої краплі крові захищати свою Батьківщину від нападу монголів: "До останньої краплі крові повинна боронити громада свої свободи, свого святого ладу!" Тому коли постало питання: або вихід монголів з тухольської долини, або смерть синові Захара – Максиму, Захар Беркут жодної хвилини не вагався, що треба робити. Серце батька ридало, а розум говорив, що смерть Максима – єдиний порятунок для тухольців.<span>Передсмертне слово Беркута – це своєрідний заповіт громаді: "Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Слова ці мають бути заповітом і для нас та передаватися наступним поколінням.</span>
<span>І. Іван Вишенський — письменник-полеміст. (Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського. Він викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й "вдасть мирскую", польсько-шляхетських і українських гнобителів. До наших днів дійшло мало біографічних відомостей про відомого українського письменника-полеміста. Народився у середині XVI ст. у Судовій Вишні. Багато мандрував світом, відвідував святі місця. Проживав на Волині, на Львівщині, на Афоні у Греції, де й помер десь у 20-х роках XVII ст. Певний час він посідав якесь становище при дворі князя Костянтина Острозького.) </span>
Іван Франко-великикий поет свого народу.Його любов,віра і надія об'єднали тисячі,а сьогодні й більше сердець,всиляючи надію і віру в майбутнє країни.
Нелегкий був життєвий шлях Франка.Після смерті батька мати в друге вийшла заміж,вітчим допоміг здобути освіту.
Коли був студентом його в 1877 р було заарештовано і таких арештів було багато.
Твори Франка вийшли 20- та 50- то ними виданнями.І.Франко у своїх творах змальовує яскраві образи борців,геоблених та знедолених,але красивих у душевних переживаннях і мріях людей.
1. присл. З обох боків; на обидва боки. Корж припав до кульбаки і гикнув. І ще швидше полетіла обабіч земля (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 358); Руками намацуємо стежку і по два лягаємо обабіч (Іван Багмут, Опов., 1959, 66); Голда вийшла на вулицю. Обабіч з зеленого шумовиння садків виглядали будинки (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 59).
2. у знач. прийм., з род. в. Уживається при вказуванні на розташування, переміщення і т. ін. кого-, чого-небудь по обидва боки об'єкта. Обабіч Прута туляться одне до одного тісні села покутські (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1950, 5); Обабіч шляху вставали височезні пожежі (Юрій Яновський, II, 1958, 224); Як не роздивлялася [Олена] обабіч себе, таки пройшла мимо Ореста Вілинського (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 13);
// рідко. Уживається при вказуванні на розташування кого-, чого-небудь з бокової сторони об'єкта; поряд, збоку. Шура стала обабіч стежки, пропускаючи своїх санітарів
Рушник--це символ життя, червоні нитки- щастя, чорні-горе. а біле це сама доля. Цьому є підтвердженя слова з пісні: "Я візьму той рушник, простелю, наче долю."