Місяць на небі, зіроньки сяють,
<span>Тихо по морю човен пливе. </span>
<span>В човні дівчина пісню співає, </span>
<span>А козак чує — серденько мре.' </span>
<span>Пісня та мила, пісня та люба </span>
<span>Все про кохання, все про любов. </span>
<span>Як ми любились та й розійшлися, </span>
<span>Тепер навіки зійшлися знов. </span>
<span>Ой очі, очі, очі дівочі, </span>
<span>Темні, як нічка, ясні, як день! </span>
<span>Ви ж мені, очі, вік вкоротили, </span>
<span>Де ж ви навчились зводить людей?'</span>
“Гуси-лебеді летять” характеристика образів
Повість «Гуси-лебеді летять» – автобіографічний твір. Маленький хлопчик Михайлик живе в селі у великій родині. Бабуся й дідусь, тато й мама, сам Михайлик — натури цільні й поетичні, працьовиті, розумні й талановиті. Ганна Іванівна, мати Михайлика, — найпоетичніший образ повісті. Незважаючи на тяжке життя, вона зберегла поетичну душу, вміння дивуватися звичайним речам: першому пуп’янку, цвіту соняшника, вранішній росі, легенькому туману, плачу дерева навесні. Усього, то знала й відчувала, мама навчала сина. Вияв батьківської любові до Михайлика. На перший погляд, батько здавався суворішим за матір, але саме він продав корову-годувальницю, щоб Михайлик мав змогу вчитися. Узимку Панас Дем’янович носив сина в школу на руках, бо в сім’ї були одні чоботи. Образи дідуся й бабусі — охоронців сімейних Традицій. Дідусь Дсм’лн був майстром на всі руки. Вій був і бондарем, і ковалем, і будівельником, міг вирізати з дерева фігурки не тільки людей, а й апостолів. Дід завжди жалів дружину, з якою прожив довге життя. Подружжя жило так, що їхнім стосункам дивувалося все село. Коли дідусь помер, бабуся тяжко засумувала й, відчувши свою близьку смерть, прибрала хату, зібрала рідню й, попрощавшись з усіма, тихо відійшла у вічність.
Добро і краса найважливіші речі в світі ! Адже без добра люди були б жорстоким , злими , без емоцій і рано чи пізно зниили б усе навколо себе . А без краси люди не відчували б доброти , лагідності , теплоти природи одне одного . Не було б письменників , художників , архітекторів .
Життя було б буденним і похмурим . Сонячних промінців небуло б видно за хмарами , дерева втратили б листя , а навколо були б лише сірі багатоповерхівки . Друзі , тож давайте цінувати те , що маємо !
Це озночає що краще бути чесним та бідним,ніж богатим брехуном
Карий призвыще. Вин взяв його из перегляду театральнои выставы Тараса Грыгоровыча