Лови відповідь:
ПРИКМЕТНИК
<span>Прикметник- це
частина мови, що виражає ознаку
предмета і відповідає на
питання який? чий? (зелений,
мудрий, сміливий).</span>
Прикметники виражають
ознаку:
<span>запаху (п’янкий,
запашний), </span><span>кольору (білий,
зелений), </span><span>віку (старенький,
давній), </span><span>розміру (величезний,
середній), </span><span>матеріалу (діамантовий,
дерев’яний), </span><span>якості (твердий,
гнучкий), </span><span>принадлежності (зятів,
сестрин), </span><span>простору (далекий,
близький), </span><span>часу (ранній,
вчорашній)</span><span>внутрішні
властивості (добрий,
щедрий), </span><span>зовнішні прикмети (смаглявий,
чепурний), </span><span>ознаки за
відношенням до місця (міський,
районний).</span>
СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ
ПРИКМЕТНИКА
<span>У реченні прикметник
найчастіше виступає як означення,
що є його основною
синтаксичною роллю (напр., у
реченні Над лісом раптом
запанувала абсолютна
тиша прикметник абсолютна-
означення).</span><span>Значно рідше прикметник
виступає як іменна частина
складенного присудка (Яка
важка у вічності
хода! (Л. Костенко).</span>
ЯКІСНІ
ПРИКМЕТНИКИ
<span>Якісні прикметники виражають
такі ознаки предмета, що можуть
бути виявлятися більшою чи
меншою мірою (хоробрий,
теплий, довгий). </span><span>Найголовнішою
граматичною ознакою якісних
прикметників є їх здатність
утворювати форми ступенів
порівняння.
</span>
ВІДНОСНІ ПРИКМЕТНИКИ
<span>Відносні прикметники виражають
ознаку предмета
опесередковано- через
відношення до іншого предмета,
явища, дії або стану (туманний
ранок, працьовита людина,
земляний вал). </span><span>Відносні прикметники
виражають ознаки за за
призначенням предмета (підйомний
кран, читальна зала), за
належністю організації чи
установі (міська
адміністрація, військова
частина), за матеріалом (дерев’яний
будинок, залізні двері), за
просторовими і часовими
ознаками (прикордонний край,
приміський вокзал), за
відношенням до вимірів
предметів (п’ятипроцентна
позика, сорокаградусний мороз).
</span>
ПРИСВІЙНІ ПРИКМЕТНИКИ
<span>Присвійні прикметники
вказують на належність
предмета кому-небудь і
відповідають на питання чий?
чия? чиє? </span><span>Найчастіше присвійні
прикметники виражають
належність предмета певній
людині або (рідше) тварині (мамина
казка, Сергіїва шапка, собача
шкіра).Але інколи, у випадку
уособлення неживих предметів
можуть вживатися прикметники з
присвійним значенням, похідні
і від назв неістот (сонячна
мати- земля).
</span>
ПРИСВІЙНО-ВІДНОСНІ
ПРИКМЕТНИКИ
<span>На відміну від
присвійних прикметників, що
виражають належність
індивідуальній особі (істоті),
присвійно-відносні
прикметники вказують на
більш узагальнену
віднесеність (орлина сім’я,
журавлиний ключ).</span><span>Присвійно-відносні
прикметники творяться від назв
людей, зрідка- від назв тварин
за допомогою суфіксів -ськ
(ий), -цьк (ий).</span><span>Присвійно-відносні
прикметники можуть
відповідати як на питання
чий? чия? чиє?, так і на
питання який? яке? які? (ластів’яче
гніздо (яке? і чиє?), дівочі уста
(чиї?).</span>
Усі присвійно- відносні
прикметники виступають тільки
в повній формі.
<span>Присвійно- відносні
прикметники можуть поступово
набувати значення якісних
прикметників. Такі прикметники
виділяються в окрему групу присвійно-
якісних (дідівські
закони, заяча душа, вовчий
апетит). </span><span>З таким же значенням
виступають прикметники в
стійких фразеологічних
сполученнях (Прометеєв
вогонь, лебедина пісня, куряча
сліпота).</span><span>Присвійно-якісні
прикметники, переходячи в
розряд якісних, набувають
граматичних ознак, властивих
якісним прикметникам. Деякі з
них набувають здатності
сполучатися з кількісно-
означальними прислівниками (просто
собачий холод, винятково
дружня розмова).</span><span>Від цих прикметників
суфіксально- префііксальним
способом творяться означальні
прислівники (по-батьківськи,
по-ведмежому, по-материнському).</span>
ВІДНОСНО-ЯКІСНІ
ПРИКМЕТНИКИ
Відносні прикметники
можуть переходити в розряд
якісних. Багатозначні слова
своїм прямим значенням можуть
лишатися в розряді відносних, а
на основі переносних значень
поступово створюються якісні
прикметники, які на сучасному
етапі ще сприймаються як
похідні.
<span>Так, напр., назви ознак
предметів за різними відношеннями
(малиновий напій, буряковий
корінь) можуть вживатися і як
назви кольорів, що
сприймаються беспосередньо (малиновий
стяг, буряковий рум’янець).</span><span>Багато назв кольорів
віддавна сприймалися як
відносні прикметники(срібна
ложка і срібна голова (сива).</span><span>Деякі відносно- якісні
прикметники мають ознаки
якісних прикметників (напр.,
прикметники картинний,
діловий, творчий можуть
утворити вищий і найвищий
ступені порівняння або
синтаксично означатися
кількісними словами занадто
картинний, більш діловий,
найбільш творчий).</span><span>Такі прикметники можуть
ставати твірними основами
іменників з абстрактними
значеннями (картинність,
творчість) або прислівників (картинно,
мирно, творчо).
</span>
МОРФОЛОГІЧНИЙ
РОЗБІР ПРИКМЕТНИКІВ
1.
Запишіть слово. Визначте
частину мови цього слова.
2.
Знайдіть початкову форму
(називний відмінок однини
чоловічого роду).
3.
Визначте розряд за значенням:
якісний, відносний чи
присвійний; ступінь порівняння
(для якісних).
4.
Визначте морфологічні ознаки:
рід, число, відмінок.
5.
Визначте групу (тверда, м'яка чи
мішана).
6.
Визначте форму (повна чи
коротка).
7.
Знайдіть спосіб творення.
<span>8.
Розберіться у правописі слова
(як воно пишеться).</span>
Усі ми люди… Коли говорять «будь людиною» , розуміють порядність, чесність, доброту, співчутливість, безкорисливість, совісність та багато інших хороших рис.
Людина наділена розумом, вона може керувати своєю поведінкою. Совість підказує цей правильний вибір. А починається шлях справжньої людини з гарного виховання, дотримання чеснот, наявності доброго серця. В цьому можна рівнятися на наших волонтерів. Прикладом може бути Леся Українка, яка незважаючи на невиліковну на той час недугу, що причиняла їй біль, будучи молодою не впала духом, написала багато чудових віршів.
<span> Утверджувати добро, не робити зла – таким є життя справжньої людини.</span>
Проблема щастя постійно фігурує в буденному спілкуванні людей. Актуальна вона у філософії, мистецтві. Деякі мислителі вважали її найголовнішою, а всі інші проблеми — похідними щодо неї. Вона насправді досить актуальна, оскільки уявлення про щастя, розуміння його сутності істотно впливають (принаймні можуть впливати) на життєдіяльність особистості. Усі хочуть бути щасливими, проте уявляють щастя по-різному. Навіть фахівці не можуть однозначно витлумачити це поняття. Часто це пов'язано з ототожненням трьох феноменів: щастя; уявлення про щастя, тобто щастя, яким його знає буденна свідомість (мораль є формою суспільної свідомості буденного рівня); «щастя» як поняття етики. Все це породжує непереборні труднощі, оскільки втрачається предмет теоретичного аналізу. Поняття «щастя», як і будь-яке інше наукове поняття, є не об'єктом, а результатом пізнання. Етика досліджує не поняття «щастя», а власне щастя, феномен щастя. Аналіз феномену щастя можна розпочати з робочого визначення, згідно з яким воно тлумачиться як особливий психічний стан, складний комплекс переживань людиною найвищої вдоволеності своїм життям. «Щастя, — на думку Дж. Локка, — у своєму повному обсязі є найвище задоволення, на яке ми здатні, а нещастя - найвище страждання». Можна жити змістовним, творчим життям і не переживати такого інтенсивного почуття, яким є почуття щастя. Проте бути щасливим без нього не можна. Це свідчить про істотність суб'єктивного начала в щасті. Щастя — стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення. Об'єктивною основою щастя є міра доброчесності людини, сукупність факторів, які визначають її життєве благополуччя (здоров’я, матеріальний добробут, везінні тощо). Ілюзії вдоволення життям можна досягти й штучними засобами (алкоголем, наркотиками тощо). Проте після цього неодмінно настає тяжкий стан (похмілля, ломки тощо) і прозріння, розуміння того, що ілюзія щастя принципово відрізняється від справжнього щастя. А щастя, за словами рос. письменника Льва Толстого (1828-1910), є задоволення без каяття. Визначаючи суб’єктивне начало істотним моментом щастя, необхідно з"ясувати об'єктивні основи щастя.Певний матеріал щодо цього дає буденна свідомість, зокрема громадська думка, народна мудрість. Щасливими вважають людей здорових («Здоровий жебрак, — як вважав німецький філософ Артур Шопенгауер (1788— 1860), — щасливіший від хворого короля»); красивих; багатих, хоча б тому, що багатство забезпечує людині свободу дій (німецький мислитель Фрідріх Енгельс (1820—1895) стверджував, що прагненню до щастя найменше потрібні ідеальні права. Воно потребує передусім матеріальних засобів); закоханих, яким відповідають взаємністю («Найвище щастя в житті — це впевненість у тому, що вас люблять, — писав французький прозаїк Віктор Гюго (1802—1885), — люблять заради вас самих, точніше сказати — люблять всупереч вам»); тих, хто має близьких друзів (« .яке щастя — дружба, подібна до тієї, яка існує між нами, — писав К. Маркс Ф. Енгельсу. — Ти-то знаєш, що жодні стосунки я не ціную так високо»); тих, хто досягнув високого соціального статусу; хто максимально себе само-реалізував і заслужив повагу співвітчизників («Ми буваємо щасливими, — писав французький філософ Блез Паскаль (1623—1662), — тільки почуваючи, що нас поважають») та ін. Зрозуміло, що одного здоров'я чи багатства замало для того, щоб бути щасливим, а володіти всіма благами майже неможливо. Без деяких із них людина може бути щасливою, без інших (здоров'я, повноцінне спілкування, реалізація творчих потенцій) — ні. Очевидно, ідеально щасливих людей не буває.