Фюзеляж літака призначений для розміщення екіпажу, устаткування та корисного навантаження.
Дієпирслівник — особлива незмінна форма дієслова, що позначає додаткову дію або стан, яка супроводить іншу, основну дію.
Дії, названі дієсловом-присудком (основна) та дієприслівником (супровідна) виконуються однією й тією особою або предметом-підметом: Там рідну пісню слихав я, завмерши (М. Рильський ). Зорі мерехтіли падаючи (Григорій Тютюнник).
У реченні дієприслівник найчастіше пов'язаний із дієсловом-присудком і є обставиною: Усяка пташечка, радіючи, співала (Л. Глібов). Ваблять, усміхаючись луки (Олександр Олесь).
Дієприслівники відповідають на питання <em>що роблячи?</em> (кажучи, наздоганяючи) та <em>що зробивши?</em> (сказавши, наздогнавши).
Дієприслівник має ознаки дієслова (час і вид) та прислівника (незмінність, залежність від дієслова-присудка, значення обставини).
Вид дієприслівників залежить від виду дієслова, від якого їх утворено: терпіти — терплячи (недоконаний вид); витерпіти — витерпівши (доконаний вид).
Дієприслівники теперішнього часу означають другорядну дію, що відбувається одночасно з основною: Данило мчить, не оглядаючись (Марко Вовчок).
Дієприслівники минулого часу позначають другорядну дію, яка передувала основній: Розігнавшись, стрибнув Петро (П. Куліш).
Дієприслівник — незмінна форма дієслова, тому він не має закінчення: записуючи, записавши.
У кінці дієприслівників після ч, ш завжди пишуть літеру и: розказуючи, сказавши.
Улица моей мечты - это та улица, идя по которой, я буду чувствовать себя счастливым. Называться она должна улицей Счастья. По её границам должны расти различные фруктовые деревья: яблони, груши, сливы, вишни... Дома на этой улице должны быть не выше двух этажей и покрашены во все цвета радуги. На этой улице летом должно быть достаточно тени, чтобы было не жарко; осенью не должно быть глубоких луж; зимой достаточно ровная дорога для того, чтобы детишки заливали себе каток; а весной должны стоять лавчонки у деревьев, чтобы, сидя на них, ты мог почувствовать нежный ветерок весны. По вечерам по улицам должны ходить старички с палочками и чувствовать всю прелесть этого места. Они должны чувствовать себя комфортно. Именно так должна выглядеть улица моей мечты!
<span>Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс. </span>
<span>Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця. </span>
<span>Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики. </span>
<span>А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі. </span>
<span>Як хороше, як гарно навкруги! Спасибі тобі, осінь, за цю красу! </span>
Кожного ранку я вмиваюся та чищу зубки.
Влітку на городі росте смачна полуниця.
Моє ліжко знаходиться поряд з шафою.
Цілий урок ми розгадували загадки.