«Заповіт» Тараса Шевченка — мабуть найвідоміший поетичний твір української літератури. Це — унікальний твір, адже українська і світова культура не знала досі такої глибокої, емоційної поезії, у якій письменник висловив би всі свої болі та мрії і дав би настанови нащадкам. «Заповіт» пройнятий надзвичайною любов’ю до України, чарівним патріотичним пафосом. Т. Шевченко передав ніби свою останню волю в цій поезії. Майстерно змальовані картини природи: «Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі…» Але будь-який уважний читач одразу помітить, що у цих пейзажах виявляється не просто поетична майстерність, а вся душа поета, усі його почуття. У «Заповіті» Шевченко звертається до свого народу: він закликає до дій. На перший погляд, цей заклик здається просто частиною поетичного твору, але він не залишає байдужим жодного читача:<span>Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.</span>Думка, передана автором у цих рядках, надзвичайно глибока. Особисто мені малося, що Шевченко закликав не до реального збройного повстання, а до духовного повстання. Він закликав повстати проти старого життя, старого суспільного ладу, старих проблем. Це заклик насамперед будувати нову Україну, в якій не буде місця кріпацтву (ця проблема все життя дуже боліла Кобзареві). У ній не буде місця несправедливості, зрадництву, знущанням із простого люду. Усе своє життя Шевченко найбільше хотів побачити українських селян вільними від панів, а саму Україну — незалежною. Шкода, що мрія Шевченка здійснилася вже після його смерті. Тарас Шевченко закликає всіх українців жити в злагоді, разом Сюронити справедливість, разом боронити свою рідну землю від зла.Шевченко вірить у свій народ, у його непереможну силу, у щасливе майбутнє України. Він розуміє, що для того, аби його мрії та мрії всіх українців стали реальністю, необхідно багато часу. Необхідні прагнення перемогти і сили боротися. Про свою впевненість у народі Шевченко ніби говорить між рядками поезій, він переконаний — український народ подолає всі негаразди. Впевненість у власних силах, у праведності своєї мети передається кожному читачеві, який читає «Заповіт». І водночас читач щиро захоплюється особистістю геніального сина України — Тараса Шевченка. Ніби розуміючи і знаючи усе заздалегідь, Великий Кобзар закінчує свій «Заповіт» простими, але такими хвилюючими словами:<span>І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом.</span>
Напиши в интернете этот же вопрос, на него уже есть ответ на этом сайте
Походження топоніму Черкаси та його достеменна етимологія лишається нерозв'язаною і дотепер загадкою. ... також від тюркизмів виходить Олександр Знойко, стверджуючи, чи назва «черкаси» походить від чири киши або чири кисі (в залежності від діалекту), що означає «люди сили» або «люди армії».
Тема «Ой Морозе, Морозенку»: зображення героїчної смерті козака Морозенка в бою проти татар.
Ідея «Ой Морозе, Морозенку»: уславлення подвигу патріотів, що віддали життя за визволення народу.
Основна думка «Ой Морозе, Морозенку»: нічого не бояться козаки, заради щасливого життя народу вони ладні пожертвувати власним життям; народ, що б’ється за свою незалежність, неодмінно переможе.
Жанр «Ой Морозе, Морозенку»: історична пісня. Композиція «Ой Морозе, Морозенку» Твір має свого роду обрамлення — починається і закінчується уславленням мужності козацького ватажка Морозенка. Експозиція: похід козаків на татар під керівництвом Морозенка. Зав’язка: бій з ворогом. Кульмінація: полон та катування героя. Розв’язка: сум матінки-України з приводу смерті свого сина.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/oy-moroze-morozenku-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Служить двом хазяїнам: панові Кобильському та татарському вельможі Іслам – беку, навіть має його охоронний знак, наводить татар на українські села, продає татарам відомості про козаків, грабує та вбиває в плавнях одиноких добичників (з дозволу і покровительства пана Кобильського), підступний і жорстокий, хитрий, скупий, ниций, брехливий дбає лише про власні інтереси. Загинув, коли втікав з поля бою, від стріл татар